Ірма – це жінка, яка не терпить несправедливості, артистка, що реально оцінює свої можливості. За 10 років шлюбу зрозуміла, що будувати шлюб можна тільки у зрілому віці, коли він чи вона любить недоліки коханої людини.

З чоловіком Володимиром, який до речі також актор, любить розмовляти про серйозні речі, пов’язані з мистецтвом, культурою. Їй тяжко спостерігати за молодими людьми, які не мають наміру навчатись та ще й тим пишаються. Ірмі тільки 33 роки, а вона виконала вже стільки ролей і здобула основне для актора – «народне визнання».
У 1998 році ця талановита акторка здобула освіту у Львівському державному музичному інституті. Її наставником і викладачем був Богдан Козак. Вже того року Ірма поповнила лави талановитих акторів Молодого театру. Чого акторці не бракує, так це кокетливості, ліричності, темпераментності, вдумливості, а про фантазію – вона її переповнює. Вихід рудої Ірми на сцену чи поява у кадрі – професійність і справжність. Вона зіграла у виставах: «Малюк», “Віват, карнавал!”, “Житіє простих”, “За двома зайцями”, “Король та морква”, “Золоте курчатко”, “Стальова воля”, “Чарівник Смарагдового міста”, “Жінки і війна”, “Трагедія Гамлета, принца Данського”. Зараз грає: “Севільські заручини”, “Русалонька”, “РЕхуВІлійЗОР”, “Кайдаші”, “Одруження”, “Хоровод любові”, “Маринований аристократ”, “Московіада”, “Четверта сестра”. У серпні 2007 року брала участь в антрепризній виставі режисера Віталія Малахова ”Допомогти так легко, або Звідки беруться діти”. Уся країна побачила Ірму в ролях Лесі, серіалу «Леся+Рома», виробництва телеканалу ICTV та Люби зі стрічки «Ангел-охоронець». Справжню популярність акторці принесла роль Лесі, яка стала реальним персонажем, і про яку постійно говорять і наводять приклади найближчим людям у домашньому побуті.

– Як порадите молодим людям починати спільне життя?
– Я прихильниця пізніх весіль, коли вже вітер з голови трішки вийшов. Важко спостерігати за великою кількістю розлучень в трансі молодих років. Усе якось не так відбувається: закрутити, а потім народити дитину і розірвати стосунки. Тут молоді люди думають про себе, а малеча страждає. В дитини має бути двоє батьків: тато і мама. Тому я прихильниця західної тенденції – виходити заміж після 30, коли ти свідомий, що робиш, коли відповідальний, коли є якась база за плечима. Не варто забувати, що Україна стає на ноги, тому мають бути якісь матеріальні можливості виховувати цю дитину, найняти няню. А не так, як роблять – скидають на батьків. Пара повинна мати гроші, аби дати належну освіту та й на все решта. Я знаю, що Бог дає дитину, Бог дає і на дитину. Так, Бог дає все, що потрібне малечі, але хочеться зробити більше. І тому, коли крім кохання ти виважено підходиш до того, що людина буде з тобою ціле життя, що ти згоден з її позицією, недоліки сприймаєш нормально, тебе ніщо не дратує, не пригнічує. Якщо не полюбиш мінуси одразу, з часом вони можуть стати одним великим загальним недоліком. Усе має бути раціонально, до одруження варто підходити спокійно та обдумано. Справді, все починається з пристрасті, але потім вона має перейти в тверду і свідому любов.

– Скільки вам було, коли вийшли заміж?
– Вперше я вийшла у 23 роки і вважаю, що це рано. А вдруге – в 25. Своє додала моя бурхлива юність, тому, мабуть, швидше подорослішала. Та якби вийшла заміж у 17років, то нічого б не було. Ну, можливо, трішки виправлю свою відповідь на попереднє запитання, нехай не після 30, але 28 – добрий вік для заміжжя.

– Коли ви плануєте народити дітей і чи контракт дозволяє це?
– У контракті не має такого пункту. Я розуміла, що через вагітність можуть бути під загрозою зйомки. Тому відтермінувати цей гарний стан – була моя ініціатива. Кинути роботу, коли запущений серіал – це плюнути на всіх і переступити через команду, через канал. А ще – важко психологічно і фізично для дитини, я не хотіла бути вагітною під час роботи. Тепер, коли вже зйомки завершуються, залишається дуже мало, мене ніхто не тримає і над цим розмірковую вже давно, тільки чекаю перерви. А далі буде, як Бог дасть.

– Чоловік тішить, дарує подарунки?
– Як усі, за 10 років шлюбу. Та хіба ми за це їх любимо? Цього хочеться, коли починаєш зустрічатися. У мене з чоловіком не такі взаємини, я не люблю тих «телячих ніжностей» і він їх терпіти не може. Ми можемо купити пиво, випити на лавці і просто про щось поговорити. А шампанське, свічки, – це для мене дико. Ну, може, це класно для когось. На мою думку, краще почитати книгу і обговорити її. Не можу уявити, як би я обговорювала при свічках «Солодку Дарусю». Треба гуляти парком, насолоджуватись тишею.

– У якому парку відпочиваєте?
– Ми живемо біля політехнічного інституту. В парку не відпочиваємо, а ховаємося від людей. Іноді хочеться посидіти в зоопарку або у дворі будинку.

– А де проводите вихідні?
– У нас немає вихідних, бо ненормований графік. Якщо випадає вихідний, то ми лягаємо на диван і дивимось телевізор. І це дуже класна штука, коли випадає нагода провести моніторинг екрану.

– У вільну хвилину переглядаєте серіали?
– Нещодавно дивилася «Апостол», мені сподобався. «Мильні» не дивлюсь, на жаль, навіть, якщо я там працюю. Наприклад, ви виготовляєте парасолі чорну і білу, але купуєте червону, якої не робите. От і я багато працюю і роблю це чесно. Та якщо я не люблю цього жанру, це не означає, що я в ньому не гратиму.

– Чи легко йдете по життю?
– Раніше легше йшла, бо наївніша була. Коли людина наївна, то вона весь час живе в іншому світі. А коли відкриває несправедливість, жорстокість, безбожність, тоді все починає змінюватись. Мені інколи важко жити, бо почуття несправедливості у мене загострене з дитинства. ЧАСТО панує неосвіченість і невігластво. Люди просто не хочуть нічого знати. Можуть, але не хочуть.

– Жіночий секрет
– Нехай він залишається секретом.

– Ви належите до марнотратних жінок?
– До хазяйновитих. Слідкую за тим, що треба газ провести на дачі, ремонт зробити. Я була дизайнером своєї квартири.

– Купуєте для домашнього затишку дорогі речі?
– Звісно, я люблю шикарні речі, не купувати ж будь-що. Якщо вже затіяла ремонт, то роблю його, не економлячи. Гламурні речі – це надто дорого, краще віддати гроші тим, хто їх потребує. Ніколи не купую заради того, щоб купити, не женуся за золотими унітазами і зроду цим не страждала. Але все ж подобаються мистецькі напрямки, гарні речі, тож навіть, якщо коштують дорого, все одно придбаю.

– Часто буваєте за кордоном?
– Часто. В 2007 була у трьох країнах: Єгипет, Кіпр, Туреччина. Я багато подорожую через зйомки. А ще у студентські часи їздила здебільшого в Європу.

– З-закордону любите привозити презенти коханій людині, друзям, родині?
– Я завжди привожу сувеніри усім, можу собі не привезти нічого. Якщо мені грошей не вистачає на себе, але треба привезти подарунок близькій людині, то витрачу останні копійки на неї.

– Які сувеніри обираєте?
– Я купую те, чого немає в Україні: якусь тарілку, підвіску, скриньку. Не купую парфумів, бо в мене стільки подруг, що не вистачає фінансів на всіх. А купувати жіночі аромати в пробнику не вмію, мені соромно, краще візьму якусь милу річ.

– Як чоловік ставиться до ролі Лесі?
– Нормально, спокійно, бо він теж актор. Взагалі люди не одружуються, якщо не розуміють цієї роботи. Неможливо так жити. Нормальні люди з такими, як ми, не одружуються і не виходять заміж – це факт. Тут або ти розумієш, любиш цю роботу і тоді вже шукаєш половинку, або кидаєш цю професію і живеш, як усі.

– Коханий не любить жартувати з сімейного життя Лесі та Роми?
– Та ні, чоловік із Дмитром у нормальних стосунках, вони друзі.

– Ви у житті така ж весела і темпераментна як у серіалі «Леся+Рома»?
– Як коли. Леся більше жінка, ніж я. В Ірми більше депресій, роздратування, поганого настрою.

– Вам подобається роль Лесі?
– Мені не соромно, знаю, що персонаж зробила якісно, граю його чесно. І знаєте, мало хто так зробить. І тому не соромлюся сказати, що я Лесю люблю і вдячна їй, але треба переходити до інших персонажів.

– А що буде з Лесею?
– Леся мусить залишитися у віртуальному світі і жити в 43-му під’їзді на такій-то вулиці будь-якого міста нашої України. Ми закінчили цей серіал, все буде добре, хепі-енд.

– Неприємні моменти цієї ролі
– Я від цієї ролі втомилася, особливо від штампу Лесі. Бо не будеш доводити, що Ірма різна і може бути не тільки Лесею, а й Ромою. Це, власне, мене й дратує. Знаєте, люди, напевно, отримують насолоду, підкреслюючи, що ти «Леся». До Лесі я грала зовсім інші ролі. Коли мене ніхто не бачив я знала, що я зовсім інша. Але є Бозя на небі, прийде людина, яка повірить мені і зможе запропонувати зовсім іншу роботу. Я й зараз виконую ролі з іншими характерами і вони ще будуть, звичайно.

– Чому насправді іде така асоціація Ірми з Лесею? Можливо, проблеми десь глибше?
– У нас немає кіновиробництва. Це загальні проблеми. На сцені театру я граю зовсім не Лесю. Але це театр, а медійність, телевізор дає більше коло визнання. В театрі мене знають люди, які туди ходять, а телебачення бачить вся країна.

– Як вам працювати з Дмитром Лаленковим?
– Дуже добре. Я вам скажу, що мені пощастило, бо якби у нас пара не склалася, то в цьому серіалі було б тільки 30 серій. Та у нас вийшов дуже гарний діалог, ми, як партнери, відчуваємо один одного, тому встигаємо все.

– Що було б, якби був інший партнер?
– Насправді дуже мало акторів в Україні, які б це «потягнули». Мені здається, що Дмитро і я – прихильники версії «полюби партнера більше, ніж самого себе». Коли ти на 80% більше любиш партнера, тоді його читаєш, чекаєш, ти весь у ньому і він також. Одне плече на двох – у цьому ми і виграли.

– Часто телефонують чи запитують на вулиці, де Рома?
– Не телефонують, бо номер не розповсюджую. На вулиці буває запитують: «Лесю, а де, Рома»? І я, як це не дивно, відкликаюсь на це їм’я. І Рому теж запитують. Він відповідає, що Леся подорожує, а я кажу, що Рома прибирає вдома.

– Чому цей серіал став таким успішним?
– На мою думку, він не міг стати не успішним, бо це єдиний україномовний серіал в Україні такої якості, в жанрі ситуативної комедії. Він легкий, без напружень, без награвання, тут абсолютне наближення до побутових реалій. Серіалів є багато, але україномовний він один такий. А ще – це анекдоти сімейного життя. Кожен може порівнювати своїх знайомих, сестру, подругу, маму, тітку, доньку, сина з цими героями. Чоловік може побачити недоліки жінки або вона: «Ти такий, як той Рома».

– Відгуки про цей серіал за кордоном?
– Я знаю, що ми сподобалися головним відомого проекту “Love, Bugs” (у перекладі з англійської – “Любовні жучки”). У Лондоні є офіс і Беата, яка займалась Україною, казала: «Дивіться – це Україна!». Ми їм дуже сподобались і французька версія також мала успіх. Я передивилась різні версії, найбільше сподобались російська, польська, канадська. До речі, французька версія мені більше подобається, ніж наша.

– Був новорічний фільм «Леся+Рома». Що скажете про нього?
– Це вже повністю український проект, ми вирішили створити новорічну історію. Я зіграла Рому, а Рома – Лесю.

– Чи важко грати роль чоловіка?
– Чоловіка зіграти легше, аніж жінку, але виконати роль Роми – це важче, бо у нього є певні жести. Тому я зверталась до Діми за порадою.

– Як спілкуєтесь за кадром із Дмитром Лаленковим?
– Нормально. Ми усім кажемо, що ми родичі, двоюрідні чи троюрідні сестра та брат. За 3,5 роки ми з Дімкою стали як брат із сестрою. Та всі вірять, що ми одружені, що це реальні персонажі – Леся та Рома. Навіщо руйнувати цю історію? Іноді ми один одному телефонуємо. У кожного своє життя, але дещо разом вигадуємо, продовжуємо роботу.

– Улюблена роль
– У мене всі улюблені. Я люблю бути різною в ролях.

– Брали участь у проектах, які знімали студенти і ви не отримували за це гонорари?
– Так. Брала участь у виставі «Казка про Довбуша», але це було так давно.

– Що можете сказати про роль Люби в «Ангелі-охоронці»?
– Роль як роль, знаю, що її люблять бабці. Добра жінка, нещасна, доля така.

– Створені україномовні продукти «Мазепа», «Чорна рада»? Що скажете про них?
– Нічого сказати не можу, бо що можна зняти за пару копійок? І який може бути рейтинг, якщо актори грають, як сорок років тому.

– Над якими проектами зараз працюєте?
– Працюю над детективом, це спільний російсько-український проект. Тепер багато спільних проектів, звісно, російськомовних. В Україні немає закону про українське виробництво. Все треба створювати на комерції, налаштовувати на ринок. Нам потрібні закони про меценацтво, реформа, щоб запустити власне виробництво. Коли людина вироблятиме продукт, на якому матиме пільги, і приноситиме державі кошти, це прекрасно. Якщо хтось вкладає в україномовний продукт, його удвічі звільняють від податків.

– Надходять пропозиції на типаж Лесі?
– Я відмовляюсь одразу. Відмовляюсь від довготривалих проектів, розрахованих на рік, два чи на три. Мене зараз цікавлять фільми повного метра, або 4-8 серій.

– Ваше кредо
– Є Біблійна істина: «Стукайте і вам відчинять», а я дописала «але не виламуйте двері». Багато людей виламують двері, не чекаючи, коли їм відчинять.

Автор: Ірина Новоставська
Джерело: журнал “Наше ВЕСІЛЛЯ”http://bignames.org.ua