Кожний новий день – це нове місто, новий отель, новий концертний зал, новий і як завжди несподіваний глядач… І лише обличчя учасників проекта, яких я безмежно люблю, залишаються незмінними.

Хоча вони і втомлюються через скажений, але цікавий графік тура, очі не мають права марніти. І вони це доводять щодня, виходячи на сцену і даруючи глядачам емоції, яких нам так не вистачає у буденній метушні… Я в свою чергу, як ведуча, дивлячись на танцюристів, просто не маю права навіть втомлюватися. Єдине, що рятує в таких нелегких умовах – це команда. І я можу із впевненністю сказати, що справжня і дружня команда- це та риса, яка відрізняє нас від інших проектів…

Сьогодні,безперечно, цей графік здається нереальним, перенасиченим, бурхливим, а сьомого квітня, впевнена, ми же почнемо сумувати, насолоджуватись останнім концертом, який відбуватиметься в Одесі і не хотіти, щоб він закінчувався… Мене часто до сліз пробирає за лаштунками відчуття того, наскільки я люблю свою роботу! А це, мабуть, і є велике щастя, коли робота тобі дарує неймовірний позитив, коли тобі є куди повертатися після роботи і коли ти знаєш, що на тебе чекають рідні люди. От розриваєшся поміж двох стихій: поспішаєш на роботу, а з роботи поспішаєш додому. І так важливо не запізнюаится ні на роботу, ні додому… Так важливо все встигати… Так важливо, щоб все в житті відбувалося вчасно…

Про все це наші танцюристи навчилися говорити без слів, мовою тіла… І найголовніше, що глядачі їх чують і розуміють… Двоповерховий атобус “Танцюють всі” вирушає далі. До зустрічі в твоєму місті!

Ваша Лілія Ребрикhttp://bignames.org.ua