Я читаю років з п’яти. Без книжки чи журналу себе просто не уявляю. Мені колись на роботі колеги-лікарі, навіть,  подарували ангелика з книгою, тому що „ти завжди читаєш”…

Зізнаюсь, що більшість книг я таки перечитала в підлітково-юнацькому віці. Зараз  все менше і менше часу залишається на читання, тому хочеться вибирати щось дійсно гарне і корисне… Нещодавно прочитала книгу „Якби” Ірен Роздобудько. Скільки разів ми говоримо собі: „ Якби цього не сталося, все було би по іншому”,  „Якби, я не зробив би цього, то…” „Ех, якби…”, „Якби…”  Головній героїні книги Ірен Роздобудько Вероніці випала неймовірна можливість потрапити у власне минуле і змінити деякі події свого життя… Ніка – чудова журналістка, але не може працювати ведучою програми на телебаченні, тому що в дитинстві після сильної психотравми (якої сама не може пригадати) почала сильно затинатися. Єдиний шанс виправити цю дурну помилку – це потрапити в той час, коли дівчинка захворіла.

Але дана книга – це  не просто розповідь про подорож у минуле, і тим більше не на машині часу. Це своєрідний пошук себе, пошук своєї внутрішньої дитини. Бажання захистити себе-дитину від занадто швидкого дорослішання, від дорослих проблем і пситхотравм,  врешті-решт подарувати захисток, тепло і любов, якого не могли подарувати власні батьки.

Крім того у минулому є шанс врятувати сусідського хлопчика Ярика (який казав, що одружиться з Нікою) від ранньої і несподіваної смерті. Врятувати Ярика  і трохи розчаруватися у ньому дорослому. Мене глибоко вразила фраза роману, яка змушує замислитися і над своїм власним життям: „Якби… Якби він знав, що йому випадково було подароване життя, скористався б цим шансом?”

В романі хитромудро переплутані зустрічі з одними і тими ж людьми сьогодні і в минулому. Я, навіть, мусіла перечитувати такі місця кілька разів, щоб зрозуміти, про що йде мова… Але письменниця всі ці зустрічі – в минулому, сьогоденні і в часі „Якби…” описала блискуче…

А, може, роман “Якби” Ірени Роздобудько – це роман про звічне бажання людського Кохання і пошуки Своїх (тих, хто тебе розуміє, хто такий як ти, хто як і ти „розмовляє з водою” і „п’є росу з листів латаття”): друзів чи своєї половинки. І про те, що не треба боятися зробити Вчинок, навіть, якщо і не впевнений у його правильності… І, коли врешті-решт знаходиш, того, хто є твоїм коханим, то „починаєш дихати” і життя твоє освітлює  „та сама осяйна посмішка”…

Ця книжка вчить вірити у дива. І вчить не боятися піти назустріч цьому дивові. „Можна прожити все життя і жодного разу не зіткнутися з дивом. Можна зіткнутися – і пройти повз нього з пучком редиски в сумці і думками про ціну на ковбасу. А можна просто піти назустріч”.

В цілому, це надзвичайно добра, філософська, розумна і жіночна книжка… Прочитавши її задумуєшся і над своїм життям і хочеш, щоб тих „якби…” у твоєму житті було якомога менше.

Приємним бонусом до  книги є власні  ілюстрації автора.

Фото: Christian Inglize

Від усього серця,
Роксолана Гнатюк

http://www.youtube.com/watch?v=O1QXKVjMuO0http://bignames.org.ua