Хотіла поділитися з вами своїми враженнями від книжки   Галини Вдовиченко „Бора”. Напевне, я давно не читала книжки, де так гарно і просто описувалося звичайне життя звичайної української жінки.

Правда, книжка розпочалася незвичайно: головній героїні (скромному редактору видавництва) несподівано подарували будинок у Львові… Завдяки цьому неймовірному подарунку вона знайомиться з новими, і досить незвичайними людьми дівчиною-підлітком, чоловіком похилого віку, від якого відмовилися діти,  дивним робітником-дереворізом харизматичної зовнішності (і не менш дивних вчинків), і з чотирилапим Кіцманем. Також, в будинку періодично з’являється давня подруга, яка має троє дітей і залишаючись в Бори (прізвище головної  героїні) на ночівлю, вона займається тим, на що в неї ніколи немає часу вдома  – малюванням тушшю. Але, в цілому, в книзі – ніяких убивств, неймовірних життєвих катаклізмів, просто звичайні людські розчарування, які бувають у кожного з нас…

Книжка наповнена простими буденними думками сучасної жінки: „Як там син?”, „Чи все добре в батьків?”, „Де купити черевички?”, „Як підключити інтернет?”… Може тому, Христина Бора – викликає симпатію, ніби вона сусідка або близька подруга. Кілька незвичайних речей – це несподівано щедрий подарунок від незнайомця; те, що Бора – пише книжку, і несподіване перетворення чоловіка-робітника, що прийшов допомогти розпиляти дерево в зовсім іншу людину.

В новоподарованому (але вже досить старому будинку) наче в казці про рукавичку „на дорослий лад” збирається купа різних людей. Вони ведуть розмови  про такі речі як бутерброди, книжки, про художників-примітивістів, грають гру „віриш-невіриш”, вони печуть млинці і пораються в саду.  Все так, ніби потрапляєш до будинку своїх бабусі чи дідуся або тітоньки. І слухаєш розмови близьких тобі людей. Якось несвідомо виникає бажання провести з ними вечір (і спробувати варення з чорнобривців) чи залишитись на вихідні.

Дуже сподобалася фраза з книги: „Для чого я приходив? Для чого я повернувся у цей дім? Для чого я приходив у цей світ? Ну точно не для того, аби щовечора самому лягати спати у великому будинку і щоразу поспішати на нараду нашого славного, найбільшого  та найуспішнішого на західній Україні рекламного агентства…” Мимоволі і сам замислюєшся над тим „для чого ти приходиш у цей світ?”

Закінчення у книги – дуже несподіване і оптимістичне. Ніби і „happy end”, але щоб все гарно склалося треба трішки зачекати. Але, навіть безпритульна собака, яка теж оселилася в цьому дому знає, що якщо „не зараз, то згодом” додому приїде довгоочікуваний господар і все буде добре!

Раджу прочитати книжку Галини Вдовиченко „Бора”, вона добра і спокійна з відчуттям того „що все буде добре” і до цього твору хочеться повертатися знову і знову, як до затишного будинку.

Дуже сподобалося також оформлення книжки, кожна сторінка схожа на сторінку старого зошита – дівчачого щоденника, дещо вже пошарпаного, з плямами від чорнила чи кави. Скажу чесно, я намагалася, навіть,  стерти з обкладинки „плямку від кави” і подумала: „де ж це я  встигла замастила новісіньку книжку?”, а виявилося, що це пляма має тут цілком законне місце )))

Від усього серця,
Роксолана Гнатюкhttp://bignames.org.ua