Дорогі друзі,

З останніх книжок, що перечитувала, мене дуже зворушив роман «Дівчинка на кулі» Ольги Слоньовської. 

Це роман про дитину, але написаний він – для дорослих.  Історія про дівчинку Олю, про її думки та переживання. Про те, як вона зовсім не по-дитячому пробивалася в житті через терни (нелюбов мами, нерозуміння вчителів, заздрість та агресію однокласників) до зірок… Але, на щастя, в житті дівчинки зустрічаються і добрі щирі люди, які зігрівають дитяче серце і не дають йому обледеніти і стати жорстоким. Це і циганка, і вчитель української мови, і класний керівник, і дідусь та бабуся однокласника, і ректор університету, і татів “генерал”…

Твір написаний від імені першої особи, що дає читачу відчуття якоїсь особливої правдивості. В романі описані деякі, настільки, правдоподібні моменти, що важко повірити, що цього з автором не відбувалося. Сама авторка зауважує, що “в романі майже всі події з головною героїнею – реальні. Або зі мною відбулися, або зі знайомими”.

Мене особливо вразили дитячі переживання героїні, дівчинки, яку нелюбила мама. Дитина намагалася зробити все, щоб її любили, але на її долю випадали лише дорікання і образи. Хоча з іншого боку, жінку можна зрозуміти. Дівчинка надто цікава і розумна, задає багато незручних запитань, вперта і вередлива… А мама розривається між дітьми та роботою в колгоспі… Стомлена, нещасна, недолюблена жінка. Тут не до казок та любові.

“Із дітьми завжди непросто. Для них доводиться з неймовірними труднощами викроювати убогі хвилини на спілкування, спільні ігри, виховання; адже в батьків завжди купа-купезна справ і клопотів – а малі впевнені, що світ повинен крутитися навколо них, як планети довкруг Сонця! Але дітей не буває “найгірших в світі”. Тож якщо вам скажуть, що ваша дитина погана, – знайте: вам у вічі нахабно тичуть, що ви поганий батько чи мати. Любіть свою дитину такою, якою вона є! Дитину, котра створює вам проблеми на кожному кроці, любіть устократ більше, аніж дитину покірну і слухняну.Тільки у світлі й теплі вашої любові навіть найгірше  за характером і поведінкою дитя здатне перерости з чортеняти якщо не в янгола, то вже однозначно – в достойну людину” – пише Ольга Слоньовська.

Переживання дитини настільки глибокі і болючі, що зворушуєшся до сліз. І паралельно згадується зі своїми підлітковими переживаннями дівчинка Дарка з творів відомої письменниці Ірина Вільде…

Можливо, хтось скаже, що роман занадто «слізний», але напевно в цьому є своя життєва правда… Мені особисто хотілось би, щоб казковий принц, який зустрів на дитячому ранку свою принцесу таки освідчився би їй і одружився  з нею… Але на жаль… Насмішки і нерозуміння оточуючих зробили це неможливим… Їхні життєві долі розійшлися в діаметрально-протилежних напрямках, зробивши загадкові параболи – хто був внизу – вибрався нагору, хто був найвище – безславно покотився вниз…

Мабуть цей роман про те, що треба любити своїх дітей, треба любити своїх рідних… Не боятися зізнаватися в своїх почуттях… і вірити, що одного дня щастя зазирне і до вас… І не покине вже ніколи…

Зворушує те, що книжка присвячена пам’яті  учениці Ольги Слоньовської, її першій аспірантці, яка несподівано померла у розквіті творчих і життєвих сил.

 

Від усього серця,

Роксолана Гнатюк

 

P.S. Велика подяка Аллі Дурдас, яка подарувала мені цю книжку

 

Photo: Heli Kumpulahttp://bignames.org.ua