Триває третій сезон “Танцюють всі” на телеканалі СТБ, ведучою якого є акторка Лілія Ребрик.Вона встигає ще зніматись у “Неймовірних історіях кохання” на тому ж СТБ, а також грати в Молодому театрі і зніматись у російському серіалі “Маршрут милосердя” – для телеканалу “Россия”.

Незважаючи на осінь, а також депресію навколо, актриса залишається світлою, усміхненою, гармонійною. В очах Лілії – любов до життя та людей, розуміння себе. Телеведуча має мрію – поїхати в Париж, яку вона не поспішає здійснювати. Цікаво, що у фільмі “Життя заново” головна героїня (Кейт Вінслет) теж марила поїздкою до цього казкового місця, а озвучувала її українською в цій стрічці Лілія Ребрик.

– Ліліє, ви завжди усміхнена, ніколи ні на що не скаржитесь…

– Вираз обличчя – це вияв внутрішнього світосприйняття. Я завжди сварю своїх рідних за те, що хворіють емоційно і досконало грають роль пацієнта. Ненавиджу печать хвороби на обличчі і забороняю собі та своїм рідним її носити. Люди заздалегідь себе налаштовують: “Мені погано. Зле”. Навіщо собі допомагати хворіти? Про що думатимеш, те з тобою і станеться. Думка матеріальна. Я ніколи не розуміла фрази: “Дякуй Богові, у людей є й гірше”. Але ж є і краще. То чому не прагнути до кращого? Завжди думаю про краще: сьогодні добре, завтра буде ще ліпше. Я вірю і роблю все можливе для здійснення своїх планів та мрій. Працюю в своє задоволення, щоб допомогти близьким і своїм друзям. І щаслива, бо можу комусь зарадити. Не зможу – знайдуться люди, яким під силу буде мені допомогти.

– Як ведете боротьбу з хворобами?

– Якщо ти поставиш собі мету, то станеш здоровим, особливо, коли знаєш, що завтра вистава. Хоча шість років тому я на місяць випала з професії – втратила голос. Застудилася, недолікувалась, не долежала і вийшла в театр. І з таким ентузіазмом грала, що зв’язки не витримали навантаження. Коли місяць помовчала, усвідомила, як для актора важливо берегти мову, голос. Відтоді дуже уважно ставлюсь до себе взимку. Накручую на шию шарфи. Дбаю про себе, щоб не завдавати шкоди близьким. Полюби ближнього як самого себе. Ми можемо сперечатись скільки завгодно. Ми все для них, для них, а я в останню чергу? Нічого подібного. Якщо ти про себе не дбаєш, ти шкодиш рідним. Це кажу я, яка не відпочиває взагалі. Інколи думаю: “Вже час”. Але робота знову затягує.

– Ліліє, вже третій сезон триває “Танцюють всі!”. Вам не набридли танці та шоу?

– Ні, слава Богу, у мене таких почуттів немає. Я вкотре впіймала себе на думці, що дуже люблю танці. Не втомлююсь у цій атмосфері: танцівники, емоції, відчайдушне божевілля. Танцюристи – люди не з цього світу. Я повсякчас розкриваю нові особистості, нові танці для себе та мову тіла. Мені це близьке через призму акторської професії, світосприйняття, близьке по духу. А про щось нове я подумаю завтра, коли цього у мене не буде. Наразі в мене є це – те, що я дуже люблю, ціную, поважаю, – третій сезон танців. Дай Боже, буде четвертий, п’ятий…

– Але що далі? Що це буде – вищі щаблі в акторстві?

– Колись мені телебачення здавалось чимось далеким. Я – дівчинка з провінції (Чернівці. – Авт.) – опинилась на київському телебаченні. Коли потрапляєш на ТБ, усвідомлюєш, що в ньому такі ж люди, але свої закони. На телебаченні немає нічого гіперособливого, щоб хизуватись. Мені в якийсь момент пощастило, і я опинилась у потрібному місці у потрібний час. На сьогодні я знімаюсь для Росії, в московських серіалах. Дай Боже, будуть якісь фільми. Звичайно, хотілося б потрапити в повний метр московський. Ми поки що за Москвою (в розумінні кіно), а Москва – за Голлівудом. Москва, Голлівуд – недосяжні мрії на сьогодні…

Розмовляла: Ірина Новоставська
Фото: архів Лілії Ребрик

Джерело: Високий замокhttp://bignames.org.ua