Акторка і телеведуча Лілія Ребрик розповіла «ГУЧНИМ ІМЕНАМ» про перше кохання та, як можна полонити її серце.

Ліліє, ви романтична людина? Вам подобаються неймовірні вчинки чоловіків?

Я дуже романтична, інколи цим страждаю. Мені мама завжди каже: «Лілю, в якому ти живеш світі? Чого ж ти така романтична?». Я можу, прочитавши книжку, плакати. Пам’ятаю, коли вперше познайомилась з творчістю Леоніда Андреєва «Життя людини», подзвонила мамі. Вона філолог і я знала, що мама мене зрозуміє у цьому. Неня слухала, слухала і каже: «Лілю, чого ж ти така романтична?». Я кажу: «Мамо, ну як так можна?».

Безумовно, життя настільки може поглинути якоюсь буденністю, але так не має бути. Через те, дуже ціную романтичні вчинки, навіть божевільні. Шикарна фраза: «Мы перестали лазить к любимым на балконы». Якщо у людини є хист до таких вчинків, то виявлення своїх почуттів неординарним способом – це прекрасно. Інколи замислювалась над питанням: «Як я розумію, що в мене закохані?». Дуже важко. Інколи люди можуть з погляду зрозуміти, що вона нерівно дихає. Я не вмію так. Мені здається, симпатизую тій чи іншій людині, вона мені, ми нормально спілкуємось. Щоб я дійсно відчула, що ця людина ставиться до мене інакше, особливо, з почуттями, мені потрібні вчинки, досить яскраві вчинки. Тоді скажу: «Лілю, подивися!». Мабуть, у цьому божевілля – коли людина може дозволити собі чимось пожертвувати. Не знаю, інколи навіть якась просто записка може бути божевільніша, ніж феєрверки.

Важливий підхід, важливо, щоб про тебе думали, коли це робили. Так само і в подарунках – я так звертаю увагу на обгортку. Дуже важливо, щоб це саме для мене робилося, не було просто банально. У середині може бути якась тривіальна річ, яких безліч, яким ми радіємо.

Коли ви вперше закохалися?

Мені було 13 років. Насправді я не закохуюсь часто, не зважаючи на свою професію. Не можу сказати, що я людина, яка раз і в партнерів закохалася. Дуже постійна. Можливо, це не так і добре.

Перше кохання… Карпати. Я відпочивала у спортивному таборі. Там збирались усі спортсмени і був хлопчик, здається, на три роки старший за мене. Він займався бальними танцями. Це перші романтичні стосунки. Ходіння вечорами за ручку з букетами квітів. Це перші квіти. Тоді мені здавалося, що це були неймовірно величезні букети, коли там 5-7 троянд. Тоді і сьогодні дуже значимо. У цьому вбачала неймовірні вчинки. Неймовірність наших стосунків – нас розлучив час і відстань. Я переїхала до Києва, він залишився у Чернівцях.

Ваші дороги розійшлися?

Ми не підтримували стосунки. Минуло 14 років. Моя молодша сестричка, яка займається бальними танцями, потрапила до нього у клуб. Вона так би мовити звела нас. Причому не казала ні йому, ні мені, зробивши це дуже м’яко. Ми зустрілися, просиділи, проговорили, пригадували те, що було. Це такий спалах. Це не почуття, а якийсь дитячий запал – безпосередній, безтурботний. Ми згадували надписи на стінах. У мене в Чернівцях, ще на будинку, було нашкрябано: «Ліля + = кохання». Коли батьки робили ремонт, кажу: «Може, ми не будемо це витирати?». Такі штучки, які, мабуть дуже дорогі, які цінуєш і усвідомлюєш, що це вже більше не повториться. Буде щось інше. Я сподіваюсь і вірю. Але перше кохання є перше кохання.

Розмовляла: Ірина Новоставська

Фото: Юрій Новоставський

Джерело: ГУЧНІ ІМЕНА

http://bignames.org.ua