Влада Прокаєва в авторському проекті «Жінки майбутнього» зустрілась з популярною французькою актрисою Жюльєт Бінош, аби поговорити про особисте, ролі та прагнення, а також про Україну.

Жюльєт Бінош – сучасна жінка, яка ніколи ні про що не шкодує. Вона каже, що все, що коли-небудь робила в житті, вибирала сама. Володарка «Оскара», на її рахунку десятки вдалих ролей («Три кольори: Червоний», «Шоколад», «Париж, я люблю тебе», «Англійський пацієнт»), обрала для себе успішний, але далеко не простий шлях. Її ім’я звучить не тільки у кінокритиці. Жюльєт робить постановки в Національному Театрі Франції, пише вірші і малює картини. Створювала постери до багатьох фільмів зі своєю участю. Їй багато разів пропонували вийти заміж, але вона поки так і не сказала «так», і, незважаючи на це, народила сина Рафаеля і доньку Анну.

Влада Прокаєва: Ви вперше в Києві? Які враження від міста?
Жюльєт Бінош: Надзвичайні. Зізнаюся, що читала інформацію про Київ у Інтернеті: вивчала місцеві визначні пам’ятки, а також пам’ятки архітектури. І мріяла на них глянути, але, на жаль, у мене не було такої можливості. До речі, моя подорож до України передбачала відвідини Одеси, але плани змінилися і там побувати не вдасться.
В.П.: Чому саме Одеса?
Ж.Б.: Вона була моєю мрією, оскільки я дуже люблю творчість Антона Павловича Чехова, а ще я виконувала головну роль в театральній постановці «Чайки».

Знаю, що багато характерів Чехов списав з одеситів. Наприклад, ідею сюжетної лінії «Вишневого саду» підглянув саме в Одесі.

Після того, я як прочитала, що він називав себе «одеським гастролером», то присягнулася собі, що обов’язково побуваю в Одесі. Шкода, що під час мого першого візиту до України це не вдасться.

В.П.: Ви хотіли б знятися в українському фільмі?
Ж.Б.: Так, я готова зніматися, але для мене важливо, щоб фільм містив послання, особливу ідею, щоб це був якісний продукт і я відчувала потребу в ролі, близької мені духовно.
В.П.: Ви – обличчя багатьох косметичних брендів, а також – справжнє втілення французької вишуканості. Усвідомлюєте власну красу?
Ж.Б.: Зізнаюся, що ніколи не відчувала себе красунею. Це мій комплекс дитинства.

У нас не було дзеркал, так що я себе ніколи не бачила, а батьки не говорили мені про красу.

Що стосується сьогоднішнього дня, то думаю, що тільки зараз я справжня – тільки в сорок з хвостиком дозволяю собі бути собою. Взагалі, у Франції багато хто переконаний, що жінки розквітають у 40 років.
В.П.: Вас не лякають роки?
Ж.Б.: Подивіться на всі ці прожилки на листі, це ж так красиво! Знаєте, страх постаріти – це найгірше, з чим доводиться справлятися жінці.

Якщо єдиний випробуваний нами страх – це страх постаріти, яка ж тоді мета нашого життя? Без кінця дивитися у дзеркало? Це жахливо.

В.П.: Для ролі Анни у фільмі «Дурна кров» режисер Лео Каракс дуже змінив ваш стиль, смаки і зовнішність. Як йому це вдалося?
Ж.Б.: Лео виявився фанатом своєї справи і від акторів вимагав тієї ж одержимості. Задовго до зйомок він приніс мені гори нових книг, фільмів, листівок, картин, вимагаючи перейнятися всім цим. Без дозволу він не дозволяв мені зустрічатися з матір’ю і сестрою, посадив на специфічну дієту, вибрав для мене одяг і парфуми тільки від Шанель, а ще – заборонив сміятися, назвавши мій сміх занадто гучним.

Я прийняла правила гри, але, коли робота над фільмом закінчилася, раптом зрозуміла, що втратила себе і шалено втомилася.

В.П.: Ви часто одягаєте чорне. Це свідомий вибір?
Ж.Б.: Чорний колір – це зовсім не «траур за мого життя», а щось на кшталт звичного щоденного «акторського камуфляжу». У ньому я почуваю себе більш захищеною серед канського натовпу, впевненішою і незалежною. А ще, як мені здається, – чорний робить стрункою фігуру.

В.П.: Вам кілька разів пропонували шлюб, але ви відмовлялися …
Ж.Б.: Мене чотири рази звали заміж. Двічі – на початку відносин і двічі – вкінці. Я ніколи не говорила «ні». Просто не давала відповіді!
В.П.: У вас немає жалю, що сьогодні, народивши двох дітей, ви не живете з їхніми батьками?
Ж.Б.: Ні, абсолютно. Крім того, я не шкодую, що народила моїх малюків, тому що народження дитини схоже на вазу гарних квітів. Тільки ця ваза – ви самі на дуже короткий час. Квіти ж дуже гарні, але вони не належать вазі. Вони самі по собі, як і діти.
В.П.: До Києва ви привезли свої картини та вірші. Замислювались, що могли стати художницею, а не актрисою?
Ж.Б.: Я взагалі не думала ставати кимсь. Я малюю, коли є час або коли мене щось підштовхує. Наприклад, тоді, коли мене просять щось намалювати … В іншому випадку, не маючи встановлених кінцевих термінів, я б цього не робила.
В.П.: Кожна секунда життя – це …
Ж.Б: Можливість творення. Всі хочуть бути кращими і працювати з кращими, але потрібно прагнути і самим рости духовно і професійно. Нам потрібно не боятися пробувати і виявляти ініціативу.
В.П.: Що ви робите, якщо ризик не виправдав себе?
Ж.Б: Нічого, я впевнена, що ризик в житті необхідний сам по собі. Ризикуючи, ми вчимося сприймати події позитивно. Тільки так ми налаштовуємо себе на перемогу, а не на нещастя.
В.П.: Ви завжди тримаєте емоції під контролем?
Ж.Б: У житті – так, але тільки не на знімальному майданчику. Там завжди багато емоцій, тому що ти повністю розкриваєшся, і виникають почуття, яких не очікуєш. Ці емоції – чудова можливість дізнатися, хто ти є насправді.

Розмовляла: Влада Прокаєва
Джерело: ГУЧНІ ІМЕНАhttp://bignames.org.ua