Коли вийти з мережі Фейсбук, позитивного мислення, сонячних дописів і лайків, вийти на вулицю, все, виявляється, інакшим. Люди реальні і не завжди позитивні, в них живе страждання і роздуми, агресія і спустошення. Вони пліткують або мовчать, вони чинять так, як їм виходить. Вони такі як є, реальні.

Київський академічний Молодий театр презентував прем’єру вистави “Любов людей”, яка є дзеркалом суспільства, якщо не ходити дорогими ресторанами і макдональдсами, а зазирнути  в місця, де збираються заробітчани, ті, що працюють важко руками, якщо поїхати в село, де, не зважаючи на мітинги, багатослів’я і цитати, засаджують городи, тримають господарства і тужать за світським життям, яке знаходять в телевізорі.

 

Як часто можна почути погані слова у бік телебачення. Але хіба з телевізором не можна бути Людиною? Хіба перегляд впливає на людяність? Як жити без нього там, де все дійство – це город, похід у магазин чи закусочну (саме так у селах називають бари), на духовну службу та на роботу.

 

Білоруський драматург Дмитро Богуславський показав у п’єсі “Любов людей” справжнє життя героїв одного населеного пункту.  Герої купують ящиками пиво в закусочній, чоловік б’є жінку, інший – страждає, мріють вирватися в місто, мами хочуть іншої долі своїм дітям.

 

Кажуть часто люди, що не за того вийшла заміж, а, може, за того, бо саме бракувало міцної руки і нелюдського спілкування. Але прийшла межа, а з нею смерть. У чужому світі своє щастя не викувати. Хіба ж, коли життя, до філософії, треба діяти, господарювати. Ночами ходить дух вбитого чоловіка, доводить до божевілля її і його.

 

У виставі немає тяжінь до саморозвитку, тут переважає філософія співжиття: дружба, любов до матері, жінки, чоловіка, дитини. Щира турбота і зрада, коли її не чекаєш.

 

Можна не дивитись цю виставу або засуджувати те, що в ній відбувається. Люди завжди  судять тих, кого не розуміють. В теплому приміщенні у гарному вбранні з дорогою кавою важко зрозуміти тих, хто складає копійку до копійки і своїм життям вважає інше дихання, тепло, яке чекає вдома, дає стимул рухатися і діяти. Не важливо, що багато спільного немає, але ж є спільне. Треба трішки “терпіння”.

 

Як страшно, коли “безкінечна тиша”. Тиша самотності і тиша страху. Як важко жити без неї, без Любові.

 

Немає гламуру у дійстві. Змушує уважно дивитися життя, лексика, прості реакції на відчуття, слова, вчинки.

 

Творці вистави: режисер-постановник – Стас Жирков, художник-постановник – Юлія Заулична, автор оригінальної  музики – Дмитро Солодкий.

 

Досконала гра акторів, яка дійсно нагадує село:

 

Коля – Дмитро Тубольцев

Люська, дружина Колі – Ірина Ткаченко, Поліна Войневич

Ольга Борисівна, мати Люськи – з.а. України Тетяна Ігнашкіна, Наталія Кленіна

Сергій – Марк Дробот, Анатолій Сомик

Лідія Федорівна, мати Сергія – з.а. України Ірина Кравченко, Ганна Розстальна

Іван – Станіслав Бжезінський, Олексій Нагрудний

Настя, дружина Івана – Іванна Бжезінська, Наталя Воронюк

Чубасов – Володимир Кокотунов, Роман Равицький

Ольга, кохана Чубасова – Ганна Бащева, Аліна Костюкова

Маша, продавець – Марія Пустова, Анастасія Євтушенко

 

Автор: Ірина Новоставська

Фото: Молодий театр

Джерело: ГУЧНІ ІМЕНАhttp://bignames.org.ua