Лілія Ребрик – це невтомна людина, світла, яскрава і романтична. Її життя сповнене щоденним викликом, ризиком та навчанням. Відпочинок для іменитої телеведучої, акторки – це лічені хвилини, години, а решту часу – невпинний шлях до досконалості.

Ліліє, навчаючись у школі, товариські стосунки у вас складались з хлопцями чи дівчатами?

Так сталось, що у школі у мене був дуже дівчачий клас. Коли нас набирали до першого класу, було обрано 38 претендентів, з них тридцять – дівчата. Випускались врешті 18 школярів, і ми жартували: 16 дівчат і півтори хлопця. Один був дуже високий, а другий – йому рівно наполовину.

Я була зайнята у школі: навчалась у музичному навчальному закладі, займалась художньою гімнастикою з п’яти років. Режим був такий: зранку школа, в яку могла бігти з підручниками з музичної школи, а потім з муззакладу, по дорозі, забігала додому, або мама, десь на зупинці, передавала мені речі: обручі, спортивну сумку. Потім квапилася у спортивну школу, а вже о дев’ятій вечора верталась додому і бралась за уроки.

Не можу сказати, що у мене були конфлікти з однокласницями. Втім, траплялось, що дівчата намагались болюче вколоти. Я навчилася не звертати увагу. І це, напевно, і зараз мені допомагає.

Кажуть, театр – місце, де чимало пліток. Я рада і впевнена, що їх немає. Хоча розумію, що насправді вони мають місце. Просто я не занурююсь в це і мені добре. Так само у школі: була у гарних стосунках з усіма, але у межах: «Привіт! Як справи?». Хлопцям завжди довіряла. Там не було ні конкуренції, ні заздрощів. Юнаки вміють захоплюватись, вміють дивуватись твоїми досягненнями.

Коли інші діти у школі розважались, проводили час у компанії друзів, ви наполегливо працювали і будували своє майбутнє. Зараз нічого не змінилось…Кожен ваш день продуманий, запланований, сповнений численними справами. Як ви встигаєте приділити хвилинку особистому життю?

На сьогодні шалений графік – це моє особисте життя. І коли я раптом іду просто, не біжу, то мені кажуть: «Лілю, ти нікуди не поспішаєш?». Тобто мій спокійний ритм життя викликає дивування з боку моїх колег. Мене запрошували вести «Звану вечерю», коли тільки-тільки вона запускалась. Я відмовилась, адже там такий тісний графік, який би не змогла поєднати: 5 разів на тиждень виходила програма і 6 разів на тиждень знімали. Мені вдалось знайти у собі сили, аби зробити вибір на свою користь. Сподіваюсь, мене зрозуміли. Якби ні, я не була б у проекті «Танцюють всі!». Нічого просто так не відбувається. Ми інколи шкодуємо про те, що з нами не трапляється, а потім проходить час і розуміємо, як добре, що з нами те чи інше не трапилося. Сталось інше – важливіше у твоєму житті.

Чим займаєтесь у вільний час? За що хапаєтесь, коли приходите додому?

Що таке вільний час? Якось у гримерці телеканалу давала інтерв’ю. Наші експерти з краси почули, що мені задали питання: як люблю проводити свій вільний час. Гример Аллочка Мотіян почала так реготати: «Так, так, так. У Лілі є вільний час». Мабуть, гордо можу сказати, що пишаюсь – у мене його немає. Інколи дуже хочеться мати незаповнену хвилинку. Я страшенно люблю грати у боулінг. Кажуть: «Лілю, коли у тебе з’являється хвилинка, що ж ти, замість полежати, відпочити, ідеш грати у боулінг?».

Невже вам не вдавалося відпочивати?

Передихала в Іллічевську. Я знімалась у серіалі «Дві сторони однієї Анни». У мене були два знімальні дні поспіль. Перший і другий – нічні сцени. Весь день пролежала на пляжі і собі кажу: «Боже, мабуть, я щось дійсно вірно роблю у цьому житті, якщо ти даєш мені такі дарунки!». Я була така щаслива, що можу просто пролежати, вимкнути телефон – наче на зйомках. Приїхала додому ніби з курорту. Це класно! Дуже ціную такі моменти.

Ви їздите закордон?

Останнім часом ні. А взагалі я страшенно мрію поїхати у Париж. Думаю: «Лілю, хіба ти не можеш сказати, що ти там зайнята 2 дні, там зайнята, і з’їздити просто вдихнути паризького повітря?». І розумію, що ні, не хочу. Мабуть, не прийшов час. Це мрія, недоторканість якась. Не так давно вичитала цікаву фразу: «Нема нічого сумнішого, ніж, коли здійснюється мрія». Я спочатку не зрозуміла цієї фрази, а потім, думаю, а, може, воно так і є.

Ви товаришуєте з кимсь на телеканалі чи у театрі. Можливо у вас є подруга чи навіть друг?

Їх не так багато. Я рада, що їх не хтозна-скільки. Є важливі люди у житті, враження чиїх ти чекаєш і вмієш чути їхню точку зору. Це витримано вже роками. Люди, з якими ти можеш розділити свої радощі і проблеми. Навіть попросити якоїсь поради, і почути, і зробити так, як тобі підкажуть. Тому що ти знаєш, що на цю людину можеш покладатись. Але знову ж таки говорю про чоловіків. Хоча є дівчата, є актриса, з якою я можу тісно посидіти, по-свійські.

Чи ви вмієте побачити, розпізнати справжність у людині?

Думаю, так. Психологічне сприйняття людини – це невід’ємна частина професії. Коли я прийшла у театр, всі розуміли, що з’явилася нова людина, і до неї хотіли говорити всі. Зрозуміти, хто це. Але ти не усвідомлюєш, з ким ти можеш говорити на ті чи інші теми, а з ким ні. Пройшло півроку і ти розуміє, хто твоя людина і хто твій режисер.

Розмовляла: Ірина Новоставська

Фото надані Лілією Ребрик.

Джерело: ГУЧНІ ІМЕНА

http://bignames.org.ua