Заробітчанство за межами рідної країни – це величезне випробування. Його успішно проходять жінки. Але ж чому запитання чи прохання пояснити, яке це життя, викликає страшну біль у грудях, сльози на очах і тугу, вити хочеться, але не можна, бо треба працювати нон-стопом.

Інколи думаєш, скільки там тої справи: взяв паспорт, зібрав речі і поїхав. Он сусідка працює в Італії: щаслива, ремонт робиться, діти вбрані, ситі, вчаться. Але ж ідеалізм закінчується, коли починається праця в умовах, які психологічно важко осилити. В страсі втратити роботу вчишся терпінню. На твоє місце вишикувалася черга. Інколи доводиться бігати від одної праці до іншої, сидіти без копійки, але сподіватися, що все вийде. 

Коли зачепився, вже не можеш спинитися. Бо треба будинок як слід обладнати, дітям влаштувати нормальне життя.

Про це йшлося на презентації документального фільму виробництва телеканалу “1+1” –  “Жінка-банкомат”, який зможуть побачити глядачі 26 серпня 2013 о 23.00.

“На заході України – це дуже актуальна проблема і вона також перекочувала на схід, – коментує продюсер проекту Наталка Якимович. –  Жінки не можуть зупинитися заробляти закордоном. Спершу дітей забезпечують, потім – внуків. Нічого для себе. На морозиві економлять. Немає своїх інтересів.  Жінки перестають бути жінками”.

Добре, якщо пощастило з гарними сусідами: можна заспокоїти душу.

Автор фільму Акім Галімов, який з родини кримських татар, озвучив чоловічу точку зору, чому жінки їдуть. “Мені здається, – коментує він, – у більшісті наших героїв зруйновані родини. Як правило, в цьому винні чоловіки. Покинув, коли була вагітна чи почав пити. Жінки змушені заробляти. В наших традиціях (кримських татар) чоловік повинен забезпечувати родину, навіть якщо живуть окремо. На заході – чоловіки не усвідомлюють, що вони відповідальні за сім’ю”.

Українки, які добре облаштувалися в Італії, забирають дітей. А вони своє майбутнє будують там. В них теж нелегке життя, але, принаймні, вони впевнені, що зароблять.

“Жінки будуть надалі їхати закордон, – говорить Акім Галімов. – Це вже норма за 10-15 років. Має минути багато часу і статися суттєві зміни в соціальному житті, щоб українки повернулися, або, хоча б припинили емігрувати”.

Діти, що лишилися в Україні, бачать матерів по скайпу. І раз на рік на живо. Дуже складно переживати розлуку. Відстань віддаляє. А кожен наступний пакунок від “італійської мами” розвиває в поведінці дитяти споживацтво. Бажання до заможного життя і необмежений доступ до забороненого. За гроші можна все.

Але, хіба жити в бідності – це найкращий вихід?

 

Автор: Ірина Новоставська

Фото: 1+1

Джерело: ГУЧНІ ІМЕНАhttp://bignames.org.ua