1. Відроджені з попелу

    Це така доля від Бога чи це сила волі людини, яка може вистояти, за потреби відновитися, відродитися з попелу і повернутися в «сідло»? Завжди бути на коні важко, а ще важче, як на мене, знову повернутися.

    Мабуть, не кожен може. Наприклад, у того ж Черчилля (Уінстона), батько – пішовши з політики (був міністром фінансів, розкритикував уряд і пішов у відставку (нічого не нагадує?:)), потім вже в неї не повернувся. Після цього виступу він надто переживав, захворів і за кілька років з бадьорого й впевненого в собі чоловіка перетворився у живу «руїну» і потім, взагалі, помер. Йому було 46. Натомість, його син випадав з «політичного» сідла неодноразово, але повертався. Цей чоловік, очевидно був з іншого тіста і просто так не здавався. Можливо йому допомагала в цьому творчість (Черчилль писав книги, навіть отримав Нобелівську премію з літератури, малював, його картини зараз в багатьох приватних колекціях). Черчилль був у відставці, він програвав вибори, але з часом повертався. При чому інколи в зовсім нелогічний для успішної кар’єри час, як то напередодні другої світової війни. Інший антикризовий керівник – Шарль де Голль. Теж був час, коли він не вигравав вибори, тікав з Єлісейського палацу під час студентських заворушень, відходив у тінь. П»ять років провів усамітнившись в Коломбе, працював над відомими «Військовими мемуарами». Але знову  повернувся. І всі його пам’ятають, як національного героя.  Великий визволитель Лінкольн теж мав негладку політичну кар’єру. Спочатку програв вибори в сенат США.  Проте, потім все таки досяг свого і  ще й скільки зробив для Америки (скасував рабство, вирішив аграрне питання, побудував трансконтинентальну залізничну дорогу). Чому одні досягають свого, а інші ні? Чи легко це – повернутися? Повертається дійсно достойний? Той, в кого вистачило зусиль волі, розуму, а то й хитрості? Вклоняюся перед тими, хто дійсно може пройти цей шлях ДОСТОЙНО, знайти сили і перебороти обставини і досягти мети. Не опустити руки, не згоріти, а витримати випробування. Як говорила героїня фільму «Загадкова історія Бенджаміна Баттона», котра в 68 років все таки переплила Ла-Манш: «Неможливого в житті не буває». Ця жінка просто додає віри в життя і в те, що можна досягти бажаного, варто хотіти, вірити, мріяти і – робити. Адже, є мрійники, а є переможці.:)

    Ілона Довганьhttp://bignames.org.ua

  2. Також читайте

  4. У темі 9 коментарів

    2. Соломія Кришталь сказав(ла):

      Лютий 25, 2009 @ 1:03 am

      Важко втриматися в сідлі, – безперечно. Та чи завжди треба триматися в ньому всіма правдами й неправдами? Може є випадки, коли треба знайти сили і добровільно піти, і не повертатися. Це більше стосується не тільки нашого теперішнього бомонду, а й тих, хто «осідлав коней», які є чужими. Варто, мабуть, також все-таки вийти з потяга, який рухається у хибному напрямку… Але це так – думки альтернативні, а насправді Ілона Довгань має рацію – це напевно від Бога, а ще надзвичайна сила волі людини, яка мусить вистояти, за потреби відновитися, відродитися з попелу і повернутися в «сідло», якщо долею їй це судилося…
      Щодо таких людей, як Уінстон Черчілль, – це харизматичні, сильні особистості, які й не могли жити по-іншому. Прикладів достатньо: Американські президенти Адамс і Вашингтон, величний Наполеон і чимало, може й менш визначних, та сильних духом і силою волі людей. Й не пригадаєш от так відразу. Серед них також прототип льотчика Марєс’єва, чи персонаж фільму «Військовий пірнальник» (реж. Джордж Тіллман-молодший), доречно згадати велогонщика Ленса Армстронга, який неодноразово на перекір всім бідам повертався і вигравав. В історії України таких імен теж багато, та чомусь вже так склалося, що «в своєму царстві пророка не буває». Проект «Великі Українці» цьому свідчення. Та у кожного на шляху до своїх вершин є злети і падіння.
      Намагаюся віднайти приклади сьогодення, зокрема українського. На жаль, тільки комізм – «невмирущий» мабуть тричі екс-генпрокурор П., кілька прем’єрів, а також наш президент, який «пішов, щоб повернутися» і таки повернувся, на жаль… : Перепрошую за відхилення від етики сайту, але що нам залишається робити, якщо не жартувати. До речі, Черчілль мав чудове почуття гумору і вмів пожартувати не тільки над іншими, а й над собою. Може тому за іронією (як це не дивно) тепер частина сучасних англійців не сприймають його серйозно, бо за результатами опитування, яке не так давно проводили серед частини мешканців Туманного Альбіону, запитуючи, хто серед названих персоналій придуманий персонаж, а хто реальна особистість і, назвавши Черчілля і Шерлока Холмса, отримали більший відсоток відповідей, за якими Черчілль – видуманий, а Холмс – реальний :).
      А якщо без жартів, то думаю, автор, тобто Ілона Довгань, пише про те, що в цей період є для неї не байдужим. Бо навіть письменники, які творять художні тексти, пишуть, як небезпідставно (але може надто канонічно) вважає літкритика – «про себе». Знаючи Ілону Довгань як людину, що «зробила себе сама» і яка вирізняється неабиякою наполегливість і працьовитістю, можу впевнено сказати, – жодні невдачі таких людей не можуть зломити. Безсумнівно, що зможе іти до мети ДОСТОЙНО. А ще у неї є незаперечний талант і харизма, тому навіть якщо й трапляються перешкоди, – у таких людей вистачить духу вистояти, або (якщо вже говорити мовою контексту) відродитися. І не просто відродитися, – адже Фенікс, відроджений з попелу, щоразу ставав красивішим і сильнішим…

      Відповіcти

    3. ilona сказав(ла):

      Лютий 25, 2009 @ 6:14 pm

      Я просто вражена Вашою обізнаністю та мудрістю…

      Відповіcти

    4. Соломія Кришталь сказав(ла):

      Березень 3, 2009 @ 11:15 am

      Дякую Вам, Ілоно, за оцінку, – може це стане стимулом до руху. «Мудрість» чи радше корисний життєвий досвід, не жаль, приходить після того, коли зробиш багато помилок. Але кожного разу, коли думаю, що життя вже «навчило» – роблю нові помилки. З власного досвіду знаю – як боляче «падати з сідла», навіть не дуже високого :), і напевно повернення було б значно важчим, якби поряд не було людей, які допомагають жити далі…

      Відповіcти

    5. Kateryna сказав(ла):

      Березень 26, 2009 @ 7:34 pm

      Ілоно, уважно прочитала Ваші роздуми і хочу подякувати
      за порушені теми, особливо за “Відроджені з попелу”.
      Читаючи Ваші тексти, зрозуміла,
      як мало ми задумуємося над важливим.
      Чи то часу нема, чи наше життя стало
      настільки буденним і банальним, що не випадає можливості
      порозмірковувати над такими глибокими речами. До речі, може й обмаль
      коментарів підтверджують мою думку, а може просто мета цього
      сайту інша, і він розрахований на іншу аудиторію.
      Але маю сказати, що мене Ваші роздуми спонукали призадуматися.
      Цілком погоджуюся з Вами, що втриматися в сідлі важко,
      а ще важче повернутися, але вважаю, що це вдається непересічним людям,
      котрі вміють цінувати близьких та друзів, які підтримають у важку хвилину
      і порадіють – у щасливу (що зараз рідкість, мало хто може щиро порадіти
      з чиїхось успіхів), котрі не йдуть по трупах до своєї мети, котрі
      живуть не тільки для себе. Думаю, що це, мабуть, місія – своїм життям,
      вчинками, вмінням досягати задуманого, вставати в разі невдачі і
      знову братися до розпочатого з новим запалом – переконувати людей, що
      все можливо, тільки треба дуже хотіти, наполегливо працювати на свою мрію.

      Ще раз дякую вам, Ілоно. Щасти вам в усьому:)

      PS: Солю, дякую і тобі, що скерувала мене сюди. Матиму теми
      для роздумів на вихідні. До зустрічі.

      О, до речі, а куди це зникла Ілона Довгань? Ти не знаєш?

      Відповіcти

    6. Соломія Кришталь сказав(ла):

      Березень 27, 2009 @ 2:39 am

      Катю, щиро зраділа, побачивши коментар, бо ж панянка так довго добиралася до блогу :)), що я вже подумала – затягла рутина буденності ще одну хорошу душу 🙂 Нас всіх вона затягує, і, як слушно ти зауважила: «… мало ми задумуємося над важливим», бо щоденні клопоти «руйнують» істинні цінності.

      Приємно, що ти перейнялася тематикою блогу, але, як пишеш: «обмаль коментарів»… та ти просто не читала коментарі на інших блогах та розділах сайту – варто було б пошукати кота, який наплакав ці коменти : ))) Блог Ілони лідирує з великим відривом 🙂 ще б пак – те, що вона пише, просто не може не вразити чи залишитись поза увагою, в чому ти сама переконалася. Але погоджуюся з тобою у тому, що сайт, мабуть, розрахований на іншу аудиторію. Концепція його не в «глибоких розмірковування». Та зараз найпопулярніша концепція – це відсутність будь-якої концепції :). Тепер я розумію, чому Ілона Довгань здивувалася, читаючи коментарі: вона орієнтувалася на сайт, а відповідно і на те, хто його зазвичай відвідуватиме. Я ж орієнтувалася на Ілону Довгань :): знаючи її як розумну, ерудовану особистість з невичерпно багатою душею та винятковою чуттєвістю життя, абсолютно була переконана в тому, що блог її не може бути «порожнім». Очікування мої перевершили себе, але наївність вселяла сподівання, що, відповідно до тем, – такими ж будуть дискусії у коментарях :). Але «Гучні імена» – гучні в іншому… Важко шукати чорну кішку в чорній кімнаті, тим більше, – якщо її там нема і марна справа стукати у двері, які намальовані на стіні… Тому, Катю, спілкуватись на ці та подібні теми надалі будемо в іншому місці 🙂 До речі, ми маємо намір відновити «Студії», тому не пропадай, приєднуйся, бо жоден інтернетний сайт не замінить живого спілкування. А кава у нас як завжди по-особливому смачна 🙂

      Катю, ти запитуєш – куди поділася Ілона Довгань. Якщо ти про «плюси», то зараз вона веде ТСН о 7.00, 8.00 та 9.00 ранку. А якщо про сайт, тобто про блог – не можу цього знати. Мабуть у неї зараз інша місія 🙂
      *****************************************

      При нагоді, Ілоно, ще раз хочу подякувати Вам за те, що Ваші тексти надихнули на роздуми і заставили навіть щось писати, бо, якщо чесно, писати люблю значно менше, ніж спілкуватись наживо 🙂 А ще згадала часи юності :)), коли охоче долучалася до різних тематичних обговорень на форумах – в цьому все-таки теж є своя родзинка. Сподіваюся, ви не вичерпали арсенал ідей і блог поповниться новими Вашими роздумами. Адже, як було заявлено: «…Ілона Довгань відтепер ділитиметься своїми емоціями з “ГУЧНИМИ ІМЕНАМИ” …», а Ви, наскільки пам’ятаю, колекціонуєте приємні емоції :), то ж колекцією поділитеся, а відповідно, думаю, – одночасно зможете її поповнити.

      Було приємно, цікаво, пізнавально і, звісно, повчально! Та відчуваю, що на шпальтах Вашого блогу «вичерпала ліміт» участі у коментах, а якщо чогось забагато, то це, кажуть – шкідливо :)) Тому чемно займу позицію мовчазного читача :).

      Відповіcти

    7. Iryna сказав(ла):

      Березень 28, 2009 @ 11:52 pm

      Соломіє, ви писали, що “щоденні клопоти «руйнують» істинні цінності”. Але насправді у кожної людини свої цінності, свої думки і свій стиль життя. Людина насамперед повинна бути щаслива. А кому, як не їй, відомо, що треба зробити, аби стати щасливою. Хтось шопоголік і звик жити на чужій шиї, хтось трудоголік і бути сімейним – це, можливо, не його бажання, хтось обожнює садити рослинки, хтось турбуватись у сім’ї, комусь ходити по подіуму, комусь на сцені. І веду до того, що у кожної людини свої цінності, з якими ми повинні бути толерантними.

      Відповіcти

    8. Соломія Кришталь сказав(ла):

      Березень 29, 2009 @ 1:40 pm

      Ірино, погоджуюся з тим, що ми повинні бути толерантними чи, принаймні, намагатися такими бути, бо кожна людина оцінює інших (хто б там що не говорив)через призму свого бачення життя, а це завжди дуже суб’єктивно 🙂 Але коли я писала про істинні цінності, то вкладала у це дещо більше і глибше, ніж стиль, спосіб життя кожного з нас… Ну а що б Ви не сприйняли мою відповідь як намагання полемізувати з вами, – скажу наступне: “Щиро прагну завжди: зрозуміти інших, вислухати їх думки, ніколи не нав’язувати свої життєві догми і не критикувати чи засуджувати вчинки інших”, бо скільки людей, – стільки й ідей. Кожен має право робити так, як вважає за потрібне 🙂 Тому, якщо можете, не сприймайте написане конфронтаційно, бо ж те, що я пишу – це тільки думка однієї людина, яка має право на існування, але аж ніяк не претендує на “істину в останній інстанції” 🙂
      Щиро дякую за “діалог”:), приємно прочитати міркування інших.

      Відповіcти

    9. Iryna сказав(ла):

      Березень 29, 2009 @ 6:54 pm

      Соломіє, я ніколи нічого не сприймаю категорично, бо ми усі живі люди. Так,скільки людей, стільки й думок. Кожна людина – це чудо природи, унікум. І дуже гарно, коли ми слухаємо один одного і чуємо, розмовляємо і спілкуємось.Дякую за ваші думки вголос.

      Відповіcти

    10. Юра Чех сказав(ла):

      Червень 12, 2009 @ 9:23 am

      Статтю почитав, гарно написано, а на фото це ви де? Венеція?

      Відповіcти

    Висловлюватись