Вікторія Кравченко, кандидат біологічних наук, доцент кафедри фізіології людини і тварин ННЦ «Інститут біології» КНУ імені Тараса Шевченка, член Українського товариства нейронаук та FENSЗ, та Віктор Комаренко, кандидат біологічних наук, доцент кафедри фізіології людини і тварин ННЦ «Інститут біології» КНУ імені Тараса Шевченка, член Українського та Британського фізіологічних товариств, у розмові “ГУЧНИМ ІМЕНАМ” після наукової лекції у “Часописі” поділились останніми дослідженнями в галузі професій.

Г.І.:“А доведеться”, “Так має бути”, “Ти зобов’язаний”, “Інші можуть, чому ти – ні”, “Він/Вона це краще робить”, “Хіба так складно це зрозуміти?”, “Чому знову?”, “Я так і знав/знала”, “Ти лінивий”, “Скільки можна пити і їсти?”, – це той перелік питань, тверджень, які активно використовуються у суспільстві. І тут виникає інше, глибше питання – Чому ми масово не розуміємо, що кожна людина інша і вона має на це право? На лекції у “Часописі” ви про це говорили. Тобто є підтвердження не лише психологічне, але й фізіологічне.

Віктор Комаренко:
Мені здається, що проблема нерозуміння, неповаги до індивідуальних особливостей оточуючих нас людей формувалась також завдяки соціальним шаблонам у суспільстві, та тому, що ми самі не до кінця розуміли природу своєї індивідуальності, і через неосвіченість широкої маси людей. Наведу лише кілька із можливих аргументів.

Давайте згадаємо недалеке минуле нашої країни. Тоталітарний режим Радянського Союзу робив все, аби громадяни країни були однаковими, відповідали зразковому образу радянської людини. Такими людьми легше керувати. І навпаки, тотально переслідувались інакодумці, люди, які мали інші цінності, погляди, яскраво виражену ІНДИВІДУАЛЬНІСТЬ.

Не відкрию секрет, що радянські методи урівнювання людей пронизали всі сфери життя країни. А коли Союз припинив існування, то Україна успадкувала і радянську економіку, і радянську медицину, і радянську систему освіти, отже, і радянське ставлення до особистості та її права бути неповторною.

Однак хотілося б відзначити, що, попри все, проблема індивідуальності людини досить широко досліджувалась і у Радянському Союзі. Були сформовані потужні психофізіологічні школи, зокрема, і на кафедрі фізіології людини і тварин Київського університету імені Тараса Шевченка, які вивчали вроджені властивості нервової системи людини. Також досліджувались і зв’язки між успішністю людей у різних сферах діяльності та їхньою типологією нервової системи. Однак, ці дослідження носили або ж фундаментальний характер, або ж мали практичне застосування (і дуже ефективне) в обмежених галузях діяльності, зокрема, у військовій сфері та сфері високих спортивних досягнень.

З іншого боку, саме в останні десятиліття спостерігається стрімкий розвиток технологій. І тому, саме в теперішній час, психологам, фізіологам, генетикам, молекулярним біологам, медикам вдається відкривати нові, тонкі механізми функціонування мозку та пояснити ті феномени діяльності нервової системи, які були нібито і давно відомими, але не зрозумілими. На сьогодні науковці накопичили величезний масив даних, який доводить наявність і вроджених, і набутих індивідуальних відмінностей будови, та процесів в нервовій системі.
Ще одним фактором, який може пояснити проблему необізнаності більшості людей про важливість індивідуальних відмінностей, є закритість науки від широкого загалу. Принаймні, у нашій країні, популяризація науки набирає обертів лише останні три-чотири роки. Так що все попереду!

Г.І.: А тепер це ефективно можна перенести на роботу. Як часто можна почитати у Фейсбуці, чи почути на вулиці, що людина обрала не ту роботу, не той шлях, але мусить ним йти, бо потребує заробітку, і не вірить, що здатна знайти роботу, на якій буде літати, бо вона ідеальна для неї. І дійсно, якщо ми побачимо людей на роботі, то не так вже й часто можна побачити щасливих, для яких це просто їхня стихія, хобі професійне. Як гадаєте, чому така склалася ситуація?

Віктор Комаренко: Думаю, що вибір професії у значній мірі визначається індивідуальними властивостями нервової системи та схильностями людини. Що таке схильність? Це перевага однієї діяльності іншій та\або прагнення до якоїсь діяльності. В ідеалі вибір професії буде вдалим, якщо людина має схильність до цієї роботи та вроджені якості нервової системи, які задовольняють вимоги професії чи посади.

Наприклад. Якась особа обрала собі професію кризового менеджера. При виборі професії керувалась тим, що їй подобається вирішувати (думати, що вирішує) складні проблеми чи виходити з патових ситуацій в умовах обмеження часом. До того ж її нервова система характеризується такими вродженими властивостями як висока сила (така людина може ефективно працювати в умовах сильних стресів) висока рухливість нервових процесів (демонструє здатність швидко прийняти рішення) та преважання збудження над гальмуанням. Висновок: дана особа знайшла свою роботу мрії.

Але не завжди схильність та вроджені властивості нервової системи людини співпадають. Приміром, схильність може сформуватись внаслідок перехвалювання співробітника\учня в той час, як нервова система не демонструє достатньо виражених потрібних для професії властивостей. Думаю, у кожного є приклади, які підтверджують цей факт.
Також робота не зробить людину щасливою, якщо вибір професії (діяльності) були соціально зумовленими: престижність спеціальності, мода на професію. Пам’ятаємо ті часи, коли всі хотіли бути юристами та економістами.
Згадайте, як ще нещодавно люди влаштовувались на роботу. За якими критеріями працедавці наймали працівників? Основний критерій – знайомство, кумівство, телефонний дзвінок «покровителів». Про яку улюблену роботу може вестися діалог?

Г.І.: Коли роботодавці набирають персонал на роботу, вони часто хочуть від працівників того, чого вони не можуть дати згідно своїх даних. Чому люди мучать один одного і не змінюють стан речей? Адже насправді, якщо змінити пазли, система працюватиме. До кожної справи є свій фахівець, хоча так, його знайти нелегко, але можливо.

Віктор Комаренко: Я не зовсім погоджуюсь із формулюванням Вашого запитання. Насправді, сучасні компанії, особливо великі, дуже ретельно ставляться до підбору персоналу та до роботи з працівниками. Такий серйозний підхід до свого колективу як раз і пояснюється тим, щоб уникнути зазначеного Вами конфлікту.
Аби виявити різні характеристики потенційного працівника, останні проходять різноманітні психологічні тести. Вони широко використовуються в HR-сфері для визначення індивідуальної моделі поведінки людини, наприклад система DISC, BIG-5, персональний профіль Хартмана та багато інших.
Працедавець, завдяки інформації, що отримується під час вищезазначених тестувань, намагається спрогнозувати ймовірну поведінку обстежуваного за різноманітних обставин. А вибір тієї чи іншої стратегії поведінки працівника визначає його ефективність роботи. Керівник повинен знати, що, коли, в якій формі і кількості вимагати від спіробітників. Працедавець створює індивідуальні умови праці, підлаштовані під психотип конкретних працівників. Так і працівники, знаючи свій набір вроджених властивостей, можуть легше адаптуватись до незручної роботи.
І така практика підбору кадрів на Заході є вже традиційною. А у нас професія HR-менеджера є новою і, відзначу, масово набуває популярності. Це і не дивно, адже «кадри вирішують все».

Г.І.: На лекції у “Часописі” ви розповідали про інтравертів та екстравертів. Якщо брати психологічні спостереження, людина, яка реалізована професійно, може мігрувати з інтроверта в екстраверта і навпаки, в залежності від поставлених цілей, бо вона стабільна, спокійна, але рухається. Людина, яка на порозі невизначеності, буде у мушлі – інтровертом, а екстраверт – у силу публічного досвіду, комунікативного, але це може бути не одразу його характеристикою. Очевидно, що в когось потреба у людях вища, в когось – нижча. Як ці поняття, екстраверта і інтраверта, працюють у фізіології? Які професії краще їм обирати?

Вікторія Кравченко:
Справді, більшість людей відносять до так званих «амбівертів», так як в популяції завжди переважають особи з середньою вираженістю певної ознаки, що дає максимальні можливості для пристосування до різних умов.

Ви абсолютно справедливо помітили, що в залежності від обставин люди можуть поводитись більш або менш екстравертовано. Проте це поведінкові прояви, якщо ж ми зазирнемо в мозок людини, то побачимо, що невимушена бесіда на корпоративному заході із десятками малознайомих людей супроводжується зовсім різними патернами активації в інтровертів та екстравертів. Якщо в мозку екстраверта будуть струменіти фонтани дофаміну, оскільки для нього це чудова нагода отримати новий досвід, нові знайомства в малознайомому контексті, то для інтровертованої людини такий socializing вартує багатьох зусиль. В мозку інтроверта в такій ситуації вмикаються нейронні мережі гальмування неприємної поведінки, і мила балаканина «ні про що» потребує свідомого гальмування бажаної в цій ситуації поведінки швидше опинитись в комфортній атмосфері, де нема стільки галасу і нових облич.

Тобто ми можемо натренувати потрібний поведінковий репертуар, і чим частіше будемо виходити з комфортної для себе зони, то більш природно це буде виглядати. Але відновлення після таких занурень в чужинну для психотипу атмосферу потребують багато часу, фактично це перебування в помірній стресовій ситуації для інтроверта.

Щодо вибору професій – то в силу високого вихідного рівня мозкової активації інтровертам підходять професії, що потребують глибокого занурення в матеріал, аналітична робота – науковці, аналітики, аудитори, методисти, письменники – це все типові роботи для інтровертів. Екстраверти краще впораються із роботою в сфері обслуговування, викладанням, роботі з персоналом, акторством, торгівлею – словом всюди, де якісні контакти з людьми визначають успіх виконаної роботи.

Г.І.: Чи працюють сьогодні плідно науковці фізіологи з фахівцями з персоналу? Яких результатів вдалося досягнути?

Віктор Комаренко: Нажаль, в Україні мені особисто не відомі факти плідної співпраці фізіологів та компаній для розробки стратегій ефективного відбору персоналу. Хоч, на мою думку, підстав для співпраці є чимало. І ось чому.

Психологічних методів створення індивідуального портрету рекрута є більше десятка. Така їхня різноманітність пояснюється тим, що кожен із них не дає 100% об’єктивної оцінки обстежуваних. Зокрема, значний вплив на формування остаточного результату в таких тестуваннях відіграє суб’єктивний фактор. Якщо рекрут є досвідченим, то він може під час тестування спрогнозувати, яку відповідь від нього очікує працедавець, наймаючи на ту чи іншу посаду. Або ж обстежуваний може приписувати собі такі риси, якими він насправді не володіє. Тому автори тестів мають періодично змінювати, оновлювати тестові питання, ретельно їх формулювати, повторювати у різних варіантах, тощо.

А ми, фізіологи, вміємо визначати тип нервової системи – сукупність вроджених, генетично детермінованих властивостей нервової системи, які лежать в основі психічних та поведінкових реакцій. І визначати у такий спосіб, який виключає можливість обстежуваного свідомо впливати на отриманий результат.

Завдяки багаторічній праці колективу кафедри, яку ми представляємо, створена унікальна комп’ютерна методика визначення психофізіологічного портрету людини. Вона базується на розумінні функціонування нейронів та нервової системи вцілому. Дана методика є перевіреною часом і тисячами досліджень в умовах наукових експериментів. І тому можемо стверджувати, що отримані в такий спосіб результати обстежень є об’єктивними і зможуть органічно доповнити, а, можливо, в деяких випадках і замінити традиційні психологічні тести.

Якщо залучення нейрофізіології в маркетинг та різні галузі економіки довело свою ефективність, то чому б не спробувати це зробити і в HR-сфері? Словом, предмет для обговорення існує.

Щоб звернути увагу бізнесу і широкому загалу на наші можливості ми розпочали проводити тренінги та публічні лекторії. На них намагаємось донести до слухачів важливість розуміння фізіологічних механізмів формування індивідуальних особливостей нервової системи, прикладного значення визначення цих властивостей. Навчаємо користуватись фізіологічними методами складання психофізіологічного портрету людини та інтерпретувати отримані результати. Інформацію про ці заходи можна отримати на моїй персональній сторінці у Facebook чи сторінці групи «Психофізіологічні основи індивідуального психологічного консультування».

Г.І.: Чи можна сьогодні змінити “це такий твій шлях” на точне визначення професії або переліку завдань, які саме ця людина може виконувати в рамках своїх можливостей? Чи все таки варто притримуватися бачення, що людина здатна все робити, якщо забажає?

Віктор Комаренко: Навряд чи можна, завдяки науково обгрунтованому підходу, точно визначити для людини одну конкретну професію. Тут насправді більш коректно говорити про те, які види роботи є найбільш перспективними для пошукача, виходячи із його вроджених якостей.

Однак це не означає, що людина, яка працює на «невідповідній» посаді, не може досягнути високого рівня професіоналізму. У такому випадку можна розробити індивідуальний алгоритм виконання функціональних обов’язків відповідно до особливостей працівника. І це є ще однією задачею тестування вроджених властивостей нервової системи. А можна стати професіоналом за рахунок старанності і сумління. Але у цьому разі експертом стають впродовж років, а у разі вибору професії у відповідності до типу нервової системи – в рази швидше.

Г.І.: Чи має місце у професіях гендерне питання? Тобто чи є розподіл завдань, з якими краще впорається чоловік чи жінка?

Вікторія Кравченко:
Без сумніву, певні види робіт традиційно прийнято вважати суто жіночими чи суто чоловічими. Але не все так просто, оскільки кожна людина являє собою унікальний сплав особистісних характеристик.

Скажімо, жінки вцілому краще розуміють наміри і почуття інших людей, але, якщо жінка належить до емоційно нестійкого інтровертованого типу, то вочевидь вона не буде дуже вправна в комунікаціях з галасливими нетерплячими дітьми чи вічно незадоволеними покупцями.

Подібно, чоловіки краще і швидше вирішують проблеми в умовах недостатності часу і інформації, бо еволюційно більш пристосовані до дій в стресовій ситуації. Але якщо у чоловіка слабка інертна нервова система, то сама лише У хромосома навряд чи забезпечить його вдалим блискавичним рішенням в дебатах в прямому ефірі.

Все індивідуально, треба тестувати людину і виходячи з отриманих даних прогнозувати більш прийнятні види діяльності.

Г.І.: Скільки часу фізіологічно людина здатна приділяти праці?

Віктор Комаренко: У разі, коли робота не приносить задоволення, а викликає лише негативні враження, то і кількох годин достатньо для стомлення. А якщо на роботі «горіти», то і час проходить не помітно, і сили десь беруться. Насправді тривалість робочого дня залежить від багатьох фізіологічних факторів та від виду виконуваної роботи. Навіть, існує цілий розділ у фізіології – фізіологія та гігієна праці – який обґрунтовує різні режими і час роботи людини залежно до змін її фізіологічного стану.

Наприклад, ефективний час роботи обернено залежить від допустимої частоти пульсу. При робочій частоті пульсу 100 ударів/хв тривалість робочого часу становить 8 год, а при частоті пульсу 150 ударів/хв — лише 2 год. Якщо виконання роботи вимагає збільшення енергозатрат у 2 рази, то робочий час необхідно скорочувати у 4 рази.

І для того, щоб в продовж часу виконання роботи підтримувати високу працездатність, необхідно потурбуватись про відпочинок. Після кожних 6-15 хв. фізичної праці ефективними є періоди відпочинку тривалістю 1-2 хв. Якщо ж мова іде про інтелектуальну, нервово-напружену діяльність, то через кожні 15 хв. роботи слід робити перерви тривалістю 2-5 хв.

Г.І.: Коли людина має лягати і вставати? Скільки часу на сон? Скільки на їжу та періодичність? Скільки на відпочинок? Скільки на родину? Скільки на транспорт? Чи має людина протягом дня змінювати діяльність для ефективності?

Віктор Комаренко: Періодизм – один із ключових принципів функціонування нашого організму. На жаль, за останні десятиліття людство нехтує цей фізіологічний механізм, порушуючи природне чергування часу сну та бадьорості: штучне освітлення, нічні зміни на виробництвах, виконання понаднормованої роботи в домашніх умовах, клубні тусовки та багато іншого.
Не існує чітко визначених індивідуальних норм часу сну. Але спеціалісти називають орієнтовний час спання, виходячи від віку людини (Max Hirshkowitz et al. National Sleep Foundation’s updated sleep duration recommendations: final report // Sleep Health. – Vol. 1, Issue 4. – P. 233–243). Для людей віком 18 – 64 років рекомендована тривалість нічного сну становить 7-9 годин.
Після нехитрих математичних розрахунків легко визначається час, який ми повинні витрачати на всі інші діяльності, окрім роботи та сну – 8 годин. А далі – вибір кожного з нас на що витрачати свій час.
Щодо зміни діяльності впродовж робочого часу для підвищення своєї ефективності, то тут є здорова ідея. Ідея, яку сформулював ще Іван Сєченов. Справа в тому, що під час виконання якогось виду роботи у нас напружуються нервові центри, які контролюють цей вид діяльності. Але в нервових центрах швидко розвивається втома. Особливо під час виконання роботи, яка потребує високого зосередження уваги. Ось чому під час навчання (будь-якого і будь-чому) втома настає дуже швидко. Саме через втому нервових центрів.
Найефективнішим способом забезпечити швидке відновлення працездатності втомлених нервових центрів є активація інших нервових центрів. Останні «заберуть» на себе надлишкове збудження від втомлених центрів. Простою мовою – необхідно один вид роботи, під час виконання якого людини стомилась, замінити на іншу роботу.

Г.І.: Ми часто бачимо, що є люди, які часто хворіють. Їхній рік складається з роботи, лікарняних і клопотів. На вашу думку, в чому може бути причина?

Вікторія Кравченко:
Якщо людина займається не улюбленою справою, має роботу, що їй не до вподоби, вона витрачає третину, а то й більшу частину свого життя на нецікаві їй речі. Якщо сюди додати не колектив, що не підходить, наднормову працю (тільки займаючись улюбленою справою можна годинами «горіти» на роботі) – все це рано чи пізно, залежно від витривалості індивіда, виллється в хронічний стрес з усіма його наслідками. Один з таких наслідків – пригнічення імунної системи організму, людина починає часто хворіти.

Г.І.: Також на лекції ви розповідали, що екстраверти та інтроверти по-різному не тільки працюють, але й сприймають ранок, їжу, відпочинок, задоволення. Розкажіть про це детальніше.

Вікторія Кравченко:
Одна з фізіологічних причин екстраверсії – низький рівень вихідної активації мозку.

Людині для того щоб добре почуватись і працювати потрібний середній рівень такої активації, який досягається різними діями, що збуджують нервову систему. Це може бути міцна кава, зелений чай, фізичні вправи, танці, співи – все що стимулює мозок.
У інтровертів цей рівень активації мозку базово вищий, тобто їм не треба додаткових стимулів, щоби «увімкнутись» (хіба якщо вони недостатньо спали).

Відповідно до цієї концепції, задоволення у інтровертів будуть інші – приємна негучна музика із «складним» ритмом, цікава книжка, яку можна неспішно читати, смакуючи деталі, розмова з 2-3 близькими друзями про сутність якогось явища, прогулянка парком чи вуличками із спогляданням деталей архітектури. В екстравертів в навушниках зазвичай грає гучна ритмічна музика (мозок легко засвоює нав’язаний ритм, і це його активує), багато різних гаджетів з купою відкритих вікон, численні друзі в соцмережах, тусовки, клуби, рух – словом це інший стиль життя. І кожному з крайніх представників цих психотипів буде дуже некомфортно в світі його антипода.

Г.І.: Щоб ви порадили роботодавцям, які вирішили взяти нову людину на роботу, як ефективно знайти правильного кандидата?

Віктор Комаренко: Керівникам необхідно вивчати своїх підлеглих і бути лабільними, керуючи своїм колективом.

Немає однакових людей. В цьому є недоліки і переваги. Недоліки полягають в тому, що керівнику необхідно завжди змінювати свій стиль управління компанією, керуючись тим, які адміністративні впливи є ефективними для конкретно того, чи іншого співробітника. Не можна, наприклад, вимагати від підлеглого із низькою рухливістю нервових процесів швидкого виконання кількох завдань. І не варто дратуватись через те, що даний співробітник є повільним. Тому що у цього працівника є свої переваги – він буде незамінним там, де вимагається зосередженість та концентрація уваги.

Або ж керівник повинен чітко розуміти, хто із підлеглих може очолити якийсь напрям роботи, а хто, попри наявність талантів, давати вищі результати, будучи лише виконавцем.
Немає поганих темпераментів, типів нервової системи, потрібно правильно використовувати і сильні, і слабкі риси кожної людини. Необхідно ставити перед собою питання: чим може бути вигідним співробітник із своїм унікальним темпераментом, як краще його використати?

Також слід звернути увагу на те, що в колективі мають працювати люди із різними властивостями нервової системи. Колектив не має бути однаковим і однорідним. Саме в такому колективі народжуватимуться оригінальні і ефективні шляхи вирішення складних завдань.

Тому що кожен, в силу своїх вроджених якостей і досвіду, пропонуватиме свою стратегію поведінки і критикуватиме (йдеться мова не про скандали, а про конструктивну критику) недоліки пропозицій інших колег. Як наслідок, команда сформує найбільш прийнятний, часом неочікуваний, шлях вирішення проблеми. Звідси ще одна порада – розвивайте комунікативні якості співробітників і уміння працювати в колективі.

Г.І.: Щоб ви порадили людині, яка в пошуку роботи? З чого їй починати, щоб знайти роботу мрії.

Вікторія Кравченко: Передусім, потрібно прислухатись до себе, зрозуміти чим хочеться займатись насправді, відкинувши усі кліше, нав’язані суспільством, родиною, друзями, які як завжди краще знають що треба робити комусь. Добре визначитись із власним психотипом до того, як починати шукати роботу.

Бо, звісно, можна до певних речей дійти методом спроб і помилок – людина рано чи пізно знайде ту справу, яка їй дійсно підходить за її характеристиками, але ж можна одразу відкинути все те, що буде викликати невдоволення. Є такий жарт у психологів, що те, чим займається людина, коли прокрастинує – і є робота її призначення. Зверніть увагу, що ви зазвичай робите, замість тієї нудної роботи, що потрібно виконати, – може саме цим і варто займатися («висіння» в соцмережах не рахується, хоча за ведення сторінок в соцмережах теж можна отримувати гроші).

Я вважаю, що головним мотивом при пошуку роботи не мають бути гроші – найкраще мати ту роботу, яка направду захоплює, коли сидиш годинами, тому що це цікаво і хочеться зробити якнайкраще. Зазвичай, коли людина так віддається улюбленій справі, вона рано чи пізно починає приносити непоганий прибуток, і тоді все складається.

Розмовляла: Ірина Новоставська
Світлина: з архіву Вікторії Кравченко та Віктора Комаренко, фотограф – Марія Татаренко
Джерело: ГУЧНІ ІМЕНАhttp://bignames.org.ua