З нагоди Дня Незалежності України Президент підписав Указ про вручення ордена княгині Ольги ІІІ ступеня українській журналістці, письменниці, поетесі та радіоведучій Оксані Радушинській. Сам орден авторка ще не отримала, але указ вже опублікований на сайті Президента. Редакція «ГУЧНИХ ІМЕН» вітає велику українську жінку. І пропонуємо вам інтерв’ю, яке піднімає питання гармонії людини, місію, соціальну діяльність і виховання.

Володарка титулу «Українська Мадонна» (2002), лауреатка премії «Жінка III тисячоліття» (2009),

лауреатка Кабінету Міністрів України за особливі досягнення молоді у розбудові України у номінації «За творчі досягнення» (2007 р.),

переможниця Міжнародної літературної україно-німецької премії ім. Олеся Гончара (2009 р),

переможниця 30-го Літературного Конкурсу Світової Федерації Українських Жіночих Організацій ім. Марусі Бек, (Канада) (2009 р),

лауреатка Хмельницької міської премії ім. Богдана Хмельницького у галузі літературної діяльності, популяризації української мови (2009 р),

переможниця Міжнародного літературного конкурсу «Православна моя Україна!» з нагоди 1020-річниці Хрещення Київської Русі в номінації «Поезія» (2009 р),

удостоєна почесного титулу «Українська Мадонна десятиліття» за особливі заслуги перед українським народом (2009), володарка ґранту Президента України для обдарованої молоді на 2010 рік для реалізації проекту «Компакт-диск для дошкільнят „Намисто українських свят“,

лауреатка ХХ Міжнародного дитячого, молодіжного фестивалю аудіовізуальних мистецтв «Кришталеві джерела» у номінації «Науково-просвітницькі передачі» (2010 р),

лауреатка І Премії ХІ Всеукраїнського конкурсу романів кіносценаріїв, п’єс та пісенної лірики про кохання «Коронація слова» у номінації «Романи. Для дітей 7-12 років»(2011 р).
І це ще не все. Оксана Радушинська – світла і сильна людина, її чекає багато перемог, а ми про них вас обов’язково повідомимо.

Пані Оксано, як ви гадаєте: в житті треба боротися з чимсь чи будувати своє?
Цікаве запитання… Боротися звісно потрібно – зі своєю лінню, з фобіями, з обставинами, з егоїзмом, з неправдою. Якщо безвільно плисти за течією, існує ризик опинитися в тихій заплаві із тванню і врешті-решт захлинутися намулом безвиході та одноманітності. На щастя, не знаю як то: боротися з людьми. Бог милував! Знаю інше – сонця вистачить на всіх і на всіх вистачить здійснення бажань.

Маю собі за правило шукати не конкурентів, а приклад для дії. Якщо комусь одному вдалося досягти тієї мети, котра схожа з моєю метою, то чому я не можу прокласти свій особистий шлях до її втілення?

Зазвичай, дорогою знаходиться ще ціла низка цікавих відкриттів, потрібних знахідок  і певних моральних, емоційних артефактів, котрі спонукають до подальшого руху, до підйому, до наснаги. Історія, звичайно, знає приклади і борців, і зодчих – кому яка місія передбачена Вищим Розумом… Проте мені руїни (у всіх значеннях) не подобаються.
Якою повинна бути гармонійна людина?
Мій знак зодіаку Терези. Отож, про гармонію знаю не з чуток! Якщо шальки отих уявних терезів починають кренитися в один, чи другий бік – важко втриматися на планеті! Щоправда, доволі часто я сама починаю їх розхитувати, коли піддаюся чомусь, із чим потрібно боротися (див. перше запитання). На жаль, не захоплююся жодним східним вченням, а то легко відповіла б на це запитання. Тому спробую сформулювати самостійно: якщо у відповідь на посмішку зустрічної людини ти посміхаєшся не вимушено – усе гаразд! Запитаєте, чи завжди це легко це вдається? Авжеж, ні.
Ваш диск «Намисто українських свят. Народні та сучасні свята: традиції, значення, обрядовість» вразив діток, що вони почали навчати батьків. Це справжня робота у закладанні цінностей. Чи закладаєте цінності в інших сферах своєї праці?
Сподіваюся, що я їх підтримую. На Хмельницькому обласному телебаченні я веду музичну передачу, учасниками котрої стають переважно колективи фольклорного, народного спрямування. Вони звідкись вишукують справжні архаїчні зразки народної пісенності, а я частково дотична до того, аби ті пісні чули всі глядачі телеканалу. Те ж саме стосується і авторської передачі на обласному радіо. Вона називається «Родові» і я щосуботи по двадцять хвилин розповідаю про ті речі, звичаї, знання, котрі лежать в основі родоводу українського народу.
А «Намисто українських свят» – для мене унікальна робота. Вдалося залучити до участі понад 50 людей віком від 5-ти до 65-ти років. Тільки над музикою працювала п’ятірка Подільських композиторів.: народний артист України Микола Балема, відмінник освіти України Борис Лободюк, завідувач музичною частиною обласного театру ляльок Іван Пустовий, керівник вокального гурту Олег Круторогий та музичний керівник дитячого садочка у Старокостянтинові Ольга Леочко. А от озвучили пісні та віршики не лише професійні актори і, не менш професійні, хоч і юні співаки, дитячі колективи та цілий хор студентів – майбутніх вчителів початкових класів, а також звичайні школярі та вихованці дитячих садочків. Усю роботу зі звуком професійно виконав звукорежисер районного радіо Сергій Грищук. А я працюю диктором-ведучою цього радіо вже восьмий рік і щаслива, що маю таких талановитих друзів та колег. Наклад у 10 тис. примірників компакт-дисків розійшовся Україною. Та можна завітати за посиланням http://abetka.ukrlife.org/radushynska.html і особисто скласти враження про результат роботи.

Роман «Зелен-день, або Чарівні русалчині коралі» навчає дітей бути вірними своїм друзям, бути відданими родині, своїй Батьківщині (образ якої трансформований у маленьке бабусине село Русалівка), навчає не задкувати перед труднощами і знаходити вихід навіть із безнадійної ситуації. Це ще один приклад вашого бажання виховати у дітей цінності.
Насправді я не роблю цього цілеспрямовано. У мене немає планування на кшталт: «Ось зараз у такому-то розділі я розповім, як потрібно, до прикладу, любити Батьківщину». Пишу про те, що вважаю правильним у житті, гідним, не оманним. Саме такі вчинки притаманні моїм книжковим героям. Добре, що про них читатимуть і підсвідомо їх поведінку будуть приміряти до себе сучасні діти. На сьогодні з різних джерел інформації вони отримують таку купу «підказок», як схитрувати, як залишитися осторонь і отримати якісь привілеї, матеріальні бонуси чи, заради своєї вигоди, сказати відверту брехню. Не беруся стверджувати, що художня книга може змінити мислення, але літературі до снаги закласти якісні моральні камертони в дитячих серцях. Дуже хочеться вірити, що бодай малесенька частиночка отих моральних світлячків яснітиме в душах дорослих людей, котрі в дитинстві прочитають мої книги!
Ваші батьки, мабуть, не жаліли часу, щоб виховати вас дуже сильною людиною, яка любить свою землю, себе, свою мову, своїх батьків?
От якраз себе я не завжди люблю. Себе я частіше критикую. А з батьками мені, направду, поталанило! Для мене дивно часом чути чиїсь зізнання в тому, що батьки не розуміли і не підтримували свою дитину, ба більше – перешкоджали їй у процесі становлення як творчої особистості. Мої батьки від самого початку підтримували мене і спрямовували. Якби вони свого часу мало не примусили мене видавати першу книгу віршів, хтозна, як би воно тепер було і ким би була я?.. Від тата-журналіста в мене журналістська професія, а мама – просто берегиня, подруга. Дуже хочеться віддячити їм за все, що вони для мене зробили і роблять. От тільки не знаю, чи є таке мірило?..
Пані Оксано, яка ваша місія в житті?
Ой, як просто і як складно!.. Місія в житті – гідно жити: не зрадити того, хто тобі вірить, не почати лукавити і загравати заради своєї користі, не тліти, не коптити світ злобою, агресією, образами на всіх і кожного. Звісно, прагну створити (не написати, а, як у мистецтві, – створити) багато книг. Література – це те, заради чого я повинна працювати, вдосконалюватися, жити.  Журналістика – справа, котру навчилася (тішуся думкою, що непогано…) робити. Вибрати щось одне наразі не можу. Можливо, ще одна місія – уникнути межі, коли доведеться робити вибір між одним і другим. А загалом місію людини найкраще формулюють її наступники, надто, коли першоджерело вже не заперечує …
Ви дуже багато у своїй праці звертаєтесь до фольклору. Скільки матеріалу вам доводиться передивитись, щоб створити сценарій, роман, вірш?
Цікавитися фольклором почала вже давненько – просто для себе, для кращого розуміння отого, що генетично аукає часом в душі і підсвідомо дає про себе знати. Першими «вікнами» до української звичаєвості стали книги Олекси Воропая, Василя Скуратівського. Тепер, дякуючи всесвітній мережі, інформації в рази побільшало і полегшився доступ до неї та пошук необхідних тем. Згодом зрозуміла, що надбала вже стільки всього цікавого, що цим варто ненав’язливо поділитися з іншими людьми. Так і роблю. Але, хіба можливо пізнати геть усе з того, що нашаровувалося пластами і формувалося звичаями упродовж століть? Працюючи над романом «Коли сонце було стозрячим», усвідомила, що мені для «картинки», для впевненості не вистачає знань про те, у що одягалися, що їли, де жили пращури-слов’яни. Роман, звичайно, фантазійний, але хотілося якомога наблизити його до правди. Схоже, вдалося… Але читач – найкращий рецензент.
Ви здобули чимало перемог у конкурсах. Але, мабуть, є якась перемога, яка ще важливіша, аніж конкурси?
Сподіваюся, вона ще попереду. І зовсім не пов’язана ні з журналістикою, ні з літературою.
Вам, мабуть, болить українська мова. Якою ви б хотіли її бачити зараз, через кілька років, через 50 років?
Важливо, щоб мова була. Як це не дико звучить… Щоб вона не просто не зникла, не відступила, як було це якихось два-три десятків років тому, у село, на периферію, а ще й очистилася від «суржикових» остяків. Мова – індикатор нації, генетичний код і щоденна магія, котрою до снаги оволодіти кожному. Багато нас, на жаль, так легко нехтуємо можливістю налаштувати на творення і пізнання свою українську енергетику (ментальність) за допомогою звичайних українських слів, в цілому – мови. Зі щирою повагою до всіх іноземних мов, я твердо стою на тому, що для українців має бути українська – і через 50, і через 100, і через 5000 років!
Що побажаєте читачам «ГУЧНИХ ІМЕН»?
Читачам «Гучних імен» бажаю дуже простих і звичних гараздів: любові, поваги, розуміння, доброти, віри! Без цього життя не буде ні кольоровим, ні щасливим, ні багатим… А ще – впевненості вам: на кожен порух вій, на кожен удар серця, на кожен подих, на все життя! Дякую, що дочитали інтерв’ю аж до цих слів!

Розмовляла: Ірина Новоставська
Фото: з  архіву Оксани Радушинської
Джерело: ГУЧНІ ІМЕНАhttp://bignames.org.ua