Український мандрівник та письменник, лауреат другої премії «Коронації слова» у 2009 році, український автор, який прославився екстремальними поїздками та написав чимало книг про свій шалений досвід. І це все Максим Кідрук. З його клавіш вийшли такі романи: «Мексиканські хроніки», «Подорож на пуп землі» у ІІ томах, «Навіжені в Мексиці», «Навіжені в Перу». «ГУЧНІ ІМЕНА» поспілкувалися з мандрівником про стимули до написання книги, критиків та плани, які вже вибудовані до 2013 року.

Що повинно трапитись, щоб сісти і написати книгу?
Я особисто впевнений, що для написання книги не достатньо однієї події. Повинна відбутися ціла низка важливих, цікавих подій, які вплинуть на мене, схвилюють. Коли ти пишеш, ти повинен насамперед дивувати себе. Тому що, якщо ти не здивуєш себе, у тебе немає жодних шансів здивувати читача. Письменник має бути авантюристом, шукати пригоди на свою голову, для того, щоб гарно писати. Не переживши на власному досвіді, навряд чи людина зможе написати гарний текст. Не обов’язково лізти до крокодилів чи долати вершини. Екстрим може бути і в буденному житті чи стосуватися психологізму. Він змушує хвилюватися, діяти неадекватно, нестандартно, виявляти свої найкращі характеристики. Письменник повинен бути готовий до неприємних життєвих ситуацій. І це вже потім якимось чином ляже в основу його книг.
У тебе вже дуже багато матеріалів про пригоди. Скоро назбирається на науково-популярний серіал. Які зараз рясніють плани у голові: подорожі, книги, сценарії, фільми, відкриття чогось нового?
По-перше, планую велику мандрівку до Океанії. Безумовно, все впирається в гроші. Бо це місця, де не можна пересуватися автостопом, щоб потрапити з одного острова на інший, потрібно викласти чималу суму. По-друге, працюю над художньою книгою. Остання моя книга – автобіографічна про подорожі – написана і називається «Любов і піранії». Вийде друком цього року. Зараз я пишу перший мій серйозний художній роман. По-третє, в останню поїздку брав відеокамеру і відзняв всю свою мандрівку країнами Близького Сходу. І сподіваюся, змонтувати і викроїти годинку для написання сценарію. Пропонуватиму це відео – демоверсію каналам для того, щоб знайти спонсорів і робити серйозний проект. Цього року у мене дуже багато роботи, пов’язаної саме з письменницькою діяльністю. Плани до 2013 року. Якщо я виграю грант в Океанію, це займе багато часу, як сама поїздка, так і написання книги по ній і презентації. Я добре знаю, бо працюю з двома видавництвами: «Нора друк» і «Клуб сімейного дозвілля». В кожного є свій графік презентацій. Зараз починається турне країною з приводу виходу моїх пригодницьких книг навіжених: «Навіжені в Мексиці» та «Навіжені у Перу».
Вдається поєднувати все відразу?
Ці проекти між собою не зовсім пов’язані. І один одному не заважає. Я пишу цю книгу і їжджу по презентаціям. Все можна утрясти, урегулювати за часом, поєднувати різну діяльність з роботами над текстами та планами. Робота над цими проектами – це цікаво та й інакше я працювати не зможу.
Як сприймаєш критику зі сторони критиків, друзів, знайомих, родичів, журналістів?
Критика є дуже важливою, особливо для молодих авторів. Пам’ятаю перші рецензії на мої «Мексиканські хроніки». Вони були написані об’єктивно: позитивні моменти у книзі та недоліки. Це допомогло мені у зростанні як письменника. Але на превеликий жаль об’єктивних рецензій у наш час небагато. Є дуже багато замовних статей та тих, які просто очорнюють історію з заздрощів чи через те, що їм не вдалося стати письменниками. Якби був незалежний фонд чи організація, яка б оплачувала роботу критика, тоді це була б незалежна оцінка. Але цього на жаль немає. Втім ставлюсь до критики позитивно, якщо це конструктив. Коли атакують не мій твір, а мою персону, мою особистість, я просто на це не звертаю уваги.

Розмовляла: Ірина Новоставська
Фото: ГУЧНІ ІМЕНА
Джерело: ГУЧНІ ІМЕНАhttp://bignames.org.ua