Людмила Кисленко – це витончена жінка з гарним смаком. Риси та міміка її обличчя, витриманість у розмові – нагадують манери польської пані. Її бренд «Lyckis» відомий не лише в Україні, а й у Європі. В часи перебудови, коли легка промисловість почала занепадати, «Lyckis» була чи не єдиною фабрикою, яка працювала на українському ринку.

В 2000 році в Парижі отримала «Золоту зірку»; у 2002 – представила колекцію, що стала справжньою несподіванкою.
30 вишуканих вечірніх суконь, котрі вона створила, настільки підкорили публіку, що та аплодувала стоячи.

Що Ви можете сказати про сьогоднішню українську моду?
Загалом, українська мода рухається вперед. Намагаюсь адаптувати європейські тенденції в українському менталітеті, переконати, аби певна пристрасть до одягу з цим нашим менталітетом зникла.

Чи Вам легко працювати в Україні?
А кому в Україні легко? Якщо сказати комусь, що справи йдуть гладко, то з мене почнуть сміятись. Ще з часів, коли у мене народилась міні-фабрика «Lyckis», на мене дивилися як на альбіноса – не розуміючи як виживаю. Є дуже багато чинників, що заважають нормально працювати. Найгірше те, що в країні ніхто не сприяє мистецтву та не підтримує національного виробника. Тому постійно надіюся, що з часом щось у нашому житті все ж таки налагодиться. А поки що, тільки на одного Бога можна надіятись. Ну й, звичайно, «золоте правило» – «Якщо сам не втримаєш, тоді ніхто не втримає!». Ось так і живемо на Україні.

Не хочеться продовжити свою діяльність закордоном?
Раніше б ніколи на це не погодилась, а зараз – так. Ви спитаєте, чому? Я показала свої колекції в Італії, побачила реакцію, яка перевершила усі мої сподівання. Приємно було почути таку високу оцінку та отримати запрошення на Міланський тиждень моди. Та після таких численних показів немає можливості для поїздки за кордон, адже це зовсім недешево. В іншому разі не пропустила б такої вдалої нагоди.

Чи вміють одягатись українці?
Наш народ виріс на базарах та ринках. Тому говорити, що всі наші люди мають смак, м’яко кажучи, буде перебільшенням. Колись у мене була помилкова думка, що смак приходить з грішми. Тож особливо вражає, коли заможні українці вдягаються зовсім не за своїм статусом та фінансовими можливостями.

Я людина-оптиміст, тому ставлюсь до життя легко та радісно. Мій улюблений дизайнер – Armani. Усе, що він робить, шалено мені подобається. І не лише мені, адже у нього найбільші прибутки серед дизайнерів. Цього року вони становили 1,5 млрд. доларів. Та чомусь в Україну привозять зовсім не ті колекції, які демонструють на світових подіумах, за якими ми спостерігаємо на fashion-каналах.

Минулого року простежувався вінтажний стиль. Чи актуальний він зараз?
Як на мене, то вінтажний стиль вже відходить. Звісно, що є люди, яким він пасує і вони почуваються в ньому комфортно – це їхній внутрішній стан. Мода – річ швидкоплинна.

Тоді, що сьогодні модно?
Я переглянула більшість колекцій на відомих тижнях моди у Парижі та Мілані. На них чітко спостерігався ляльковий стиль. Не дивлячись на великі кишені, ці моделі роблять жінок стрункими, вишуканими і гарними. Можливо тому, що вони нарешті повернулась до суконь після довгого носіння штанів.

Які відтінки прикрашатимуть жінку навесні?
Українки за стилем нагадують східних та італійських жінок, вони такі ж яскраві. Цього року наші жінки можуть із задоволенням насолоджуватись насиченими відтінками, адже – це тенденція весна-літо 2008. Яскраві кольори добре поєднуються з пастельними. Мушу зауважити, що давно не було в моді подібної яскравості. Завжди основним був сірий. Зараз найактуальніший бузковий, не менше модний – червоний, зелений. Як на мене, бузковий – іноді надто важкий, тому намагаюсь додавати різнокольорового, щоб було легше.

Чи східний стиль досі в моді ?
Зараз уже ні. Можна поєднати ляльковий та східний стиль, але завжди потрібно дотримуватись тенденцій у моді.

Де Ви представляєте свої колекції поза Україною?
Останнім часом не могла нікуди поїхати, бо проходила процес приватизації. Від показу в Німеччині відмовилась, а в Італію не змогла не поїхати. Проте зараз є якась впевненість у завтрашньому дні.

Чи можете назвати клієнтів?
З поваги до всіх клієнтів не можу виділяти знаменитих людей поміж тих, які шиють у мене одяг багато років. Я вдячна їм за те, що вони мене підтримують, замовляючи одяг.

Як коливається ціна на Ваші творіння (від і до)?
Мій одяг існує в кількості від 1 до 5 екземплярів. Тканину, котру я використовую, виготовляють лише під замовлення, єдиний раз і всього 30-50 метрів. Ось чому одяг, який я створюю, не може бути дешевим. Для оздоблення використовую ручну роботу. Тож ціна на мій одяг коливається від 500 $ до 1000 $. Щоправда іноді працюю й з дешевшою тканиною, тому можна придбати моделі за 200$.

Чи маєте за звичку носити власні творіння, чи обираєте одяг, який створюють колеги?
Знаєте приказку: “Сам швець, а без чобіт ходить!” (сміється). Зазвичай одяг просто купую, бо катастрофічно бракує часу, щоб шити щось для себе.

Які весільні сукні найпопулярніші?
На мою думку, усе залежить від клієнта: чи це дівчина, яка ще не зовсім сформувалось, чи вже зріла жінка. Наприклад, у мене була дуже цікава клієнтка, що замовила весільну сукню в українському стилі. У пошитті ми використали жатий шовк, кружева, червоний та білий атлас.

Які аксесуари Ви використовуєте?
Я працювала з компанією Міратоне. Здебільшого взуття та аксесуари італійського виробництва. Якщо встигаю, то певні дрібнички можу зробити й сама. Багато наших дизайнерів роблять колекції не так, як на Заході. Ми не можемо собі дозволити працювати лише на колекцію, мусимо працювати і на бутіки. Адже потрібно платити людям заробітну плату.

Ваш рецепт справжньої жінки. Якою вона має бути: одяг, зачіска, аксесуари, кожна дрібниця?
Жінка завжди має виглядати неоднаковою, та дотримуватись витриманості. Особливо в наш час, де панує вседозволеність у виборі стилю одягу, з чим я не завжди погоджуюсь. Вона має почуватись комфортно у своєму вбранні, впевнено та достойно. Мені, наприклад, одяг в цьому допомагає. Я намагаюсь зробити жінку переконаною у власній привабливості, котра знає усі свої можливості. Моя жінка – це вже сформована особистість.

Автор: Ірина Новоставська

Фото: архів Людмили Кисленко

Джерело: весільний журнал “Наше ВЕСІЛЛЯ”http://bignames.org.ua