Вона пішла … недавно померла наша улюблена собака … Вона вже півроку хворіла, але, того,що це буде так раптово ніхто не чекав …

Її  звали Бара.

Тоді, у далекому 2001-му, ми з чоловіком(два  роки, як одружені) про  дітей навіть не думали. Обоє були затятими кар’єристами. А інстинктивне почуття піклування  вирішили реалізувати саме у домашньому улюбленці. Тоді у домі і з’явилася вона. Спочатку ми довго підбирали породу, щоб була і дружня до господарів і підозріла до чужаків і головне розумна!  Усе це зійшлося воєдино у рідкісній в Україні породі – Філа бразілейро. Усі хто знався з цією собакою характеризували її ,як відданого друга,який до останньої краплі крові буде захищати свою родину!  Знайти цуценят в Україні було не просто. З Полтави, де ми тоді мешкали,довелося їхати – під Одесу. С першого погляду доросла собака – мати цуценят – справила незабутнє враження.  Ми трішки не до оцінили розміри цього створіння! Але вороття назад вже не було. За спиною залишилося понад півтисячі кілометрів, а під ногами копошилися цуценята. Несподівано хтось сильно потягнув мене за ногу. Я опустила погляд  і побачила саме ЇЇ.  ВОНА відчайдушно роззявивши маленьку пащу схопила мене за черевик!  Гралася мала чи хотіла заявити про свій характер?!…Але з тієї хвилини частинка наших душ нам вже не належала. Ми назвали її Бара. Тоді  якраз з’явився анекдот про Собаку-Барабаку з холодними губами.

А у цієї породи губи великі та звисають. Тому окультуреною похідною анекдотичного ім’я стало -Бара. Для офіційних випадків ми говорили, що це скорочено від Барселона. І лише для близьких вона була Барабакою! Чуйна та розумна, як людина-зі своїм-складним характером, лукавством і пустощами. Вона пройшла з нами всі випробування і життєві труднощі-переїзд до Києва та поневіряння по зйомним квартирам(за останні шість років ми змінили чотири помешкання). Були часи,коли в кишенях залишалися останні двадцять гривень і ні у кого навіть думки не виникало,що можна не погодувати нашу собаку…Але було й гарно! Ми любили виїжджати втрьох у ліс, де Бара могла набігатися вволю нікого не налякавши,вивалятися у брудній калюжі та наостанок знайти якусь дохлу кішку! Вона любила плавати в річці, вона любила шоколад і сир із пліснявою, вона любила нас, а ми її ….

Біда  прийшла раптово. Одного ранку вона почала кашляти та задихатися. У лікарні зробили УЗД та поставили страшний діагноз – серцева недостатність. Часу дали – від двох місяців життя…Єдине чим можна було хоч якось допомогти це дуже дорогі ліки,які підтримують життєдіяльність організму на гарному рівні. Ми купили їх – собака ожила і стала такою, як була до хвороби,і ми повірили у диво! Але…даремно…Через півроку… за тиждень… вона майже припинила пересуватися. І ні подвоєна доза ліків ні різноманітні крапельниці і стимулятори нічим не допомогли…Того дня вона зовсім не змогла встати. Аби не мучати рідне створіння ми навіть зібрали волю в кулак аби таки зважитися та відпустити її…але… вона пішла сама. Тоді вона проводжала мене на роботу сумним, але живим поглядом. Її тіло не слухалось,а розум не міг цього збагнути…Під час випуску “Фатів”  вона померла. З останніх сил встала попити води,але для серця це було занадто і воно зупинилось…

Інна Шевченкоhttp://bignames.org.ua