Нарешті моя мрія здійснилася!!! Я побувала у самому Червоному морі і бачила той чудернацький світ на власні очі!!

Море.

Взагалі то я не дуже добре плаваю. Тому із самого початку зробити крок з понтону у морську бездну( 20 метрів глибини) для мене було справжнім випробування. Адже думка про те, що дістати ногою щось тверде не так то й просто …не дозволяла повністю розслабитися і насолодитися спогляданням чудернацьких створінь. І хоч море і дуже солоне( тому добре тримає), але з надувними нарукавниками я почувалася набагато впевненіше. Отже маска, трубка, спеціальне взуття – і вперед! Якщо ви не були у Червоному морі – я кажу саме «в», бо «біля» чи «на» вам ніколи не дасть справжнього уявлення про це чудо природи – то ви багато що втратили!!! Червоний, жовтий, блакитний і бірюза, смугасті , плямисті й картаті, крилаті, носаті, і навіть губаті – риба Пікассо дуже вразила! Не кажучи вже про довгастих, сріблястих, голчастих – усе що ви там побачите описати словами просто неможливо! Якщо ви коли-небудь бачили яскраві фільми про підводний світ – то знайте саме туди ви й потрапите!

Пустеля.

Життя найбіднішого українця просто казка у порівнянні із життям бедуїнів. Кілька кілометрів від готелю і земля Синайського півострова показала справжнє обличчя. Пустеля вражає. Майже повна пустотінь та відсутність життя. Жодного куща, жодної травинки – лише одинокі дерева з голими гілками – одне на п’ять кілометрів. А ще деінде колючки, та частіше сміття – серед якого чомусь багато блакитної плівки…Саме у цьому жаху і живуть бедуїни – араби, вихідці із Саудівської Аравії. Їхні хібарки з картонними стінами купками розкидані по безкраїй пустелі. І у цьому всьому ходять тварини, які збилися у стада не за видової ознакою, а за спільної метою – знайти хоч щось поживне. Верблюди та висловухі кози, які належать бедуїнам порсаються у смітті намагаючись розжувати ту блакитну плівку … А обабіч дороги – лежать та розкладаються на сонці багато мертвих верблюдів. І скільки я не питала у місцевих жителів та гідів чому це так – ніхто адекватного пояснення так і не дав. Загалом – картина жахлива. Хочеться усіх нагодувати…Хоча гіди розповідають, що насправді бедуїни далеко не бідні люди – вони співпрацюють з туристичними фірмами і мають за це великі , як для Єгипту гроші. До речі, середня зарплата в Єгипті, у великому місті Каїрі – усього сто доларів.

Усе інше.

Начитавшись відгуків в Інтернеті про відпочинок у Єгипті – гарного сервісу я не очікувала.. Але мабуть мені пощастило! Навіть у порівнянні з гарними готелями Туреччини рівень спілкування єгиптян з туристами приємно здивував. Єдине, що дратує, то це палка прихильність єгиптян до білих жінок. Навіть присутність мого чоловіка не була особливим приводом для стримання арабського запалу. Кожен немов випадково під час розмови намагається доторкнутися до руки, або плеча…Із приємних особливостей народу – це їхня комунікабельність та здібності до мов. Більшість, хто працює з туристами – вільно володіють англійською, італійською і російською.

Отже, вражень від поїздки купа! За тиждень відмивши у Червоному увесь пил української столиці засмагла та оновлена я повернулася до улюбленої роботи!

P.S. Якщо потрапите до Єгипту, обов’язково скуштуйте свіжовичавлений сік із гуави! Це – просто райська насолода!!!

Інна Шевченко

http://bignames.org.ua