«Афінські вечори» (Наташа, онука), «Голубка» (Коломба), «Квартет для двох» (Євгенія), «Примхливе кохання Дроздоборода» (Королівна), «Сатисфакція» (Порція), «У палаючій пітьмі» (Хуана), «Хоровод любові» (Повія) – чимало ролей в Молодому театрі (Київ) зіграла молода актриса за роками, але не молода за досвідом Валерія Ходос. «ГУЧНІ ІМЕНА» вирішили поспілкуватися з талановитою артисткою про театральний шлях, ролі та успіх.

Як ви починали свій театральний шлях?
Я саме навчалась на 4-му курсі в інституті. Якось на репетицію нашої дипломної вистави завітав режисер – Андрій Ренатович Бакіров, але тоді ніхто з нас не знав, що це режисер, ми працювали як завжди, а він мовчки спостерігав. А вже пізніше мені запропонували пройти прослуховування на роль у п’єсі Жана Ануя «Коломба», яку мав ставити у Молодому театрі Андрій Бакіров. Для проб треба було підготувати монолог і парну сцену. Я пройшла проби і мене затвердили на роль. Це був вельми цікавий період. Дуже пощастило, що перша роль в театрі відбулася саме з цим режисером, бо для актриси-початківця деталізування ролі, кожної сцени, вчинків персонажа, який робив Андрій Ренатович, – величезна допомога. Він створював атмосферу на репетиціях, ставив чіткі задачі, і так по-акторські допомагав, що розуміння ролі, і того, що  робиш на сцені, було 100 %.
А далі… дипломна вистава курсу «У палаючій пітьмі», казка «Примхливе кохання Короля Дроздоборода»,«Сатисфакція» ….
До речі, в першому розподілі ролей вистави «Сатисфакція» (за п’єсою «Венеціанський купець» Шекспіра) мені дісталася роль Джесіки – дочки Шейлока. Ми репетирували певний час, потім перерва через брак фінансування, а коли репетиції відновилися, відбувся перерозподіл ролей. Оскільки пройшов час, режисер побачив концепцію вистави інакшою і виконавців деяких ролей вирішив змінити. Мені дісталася роль Порції. Я дуже вдячна Станіславу Анатолієвичу Мойсеєву за можливість працювати над складною і цікавою роллю. Він тоді сказав: «Давай спробуємо. Я відчуваю, ти це зможеш!». А коли в тебе вірять – це підсилює твої можливості та надає впевненості у тому, що робиш! Для мене дуже важлива підтримка, і не лише у театрі.

Яка улюблена роль?
Звичайно, це роль Порції. Бо вона найскладніша. Це був особливий досвід! Перший практика над роллю на опір. Порція – антигерой, вона дуже непроста, розумна, хитра, власна жінка. Її вчинки складно пояснити, вона кохає, але одночасно принижує, випробовує, перевіряє на міцність… але в неї своя правда, свої принципи, своє ставлення до життя і до чоловіків. І вона незворушна в цих принципах!
Зіграти жінку саме з такими характеристиками і рисами, які не притаманні мені, як людині, – надзвичайно цікаво! І з кожною виставою я роблю над собою зусилля, щоб внутрішньо досягти її рівня.

Подобається більше грати в театрі, чи в кіно?
Театр – це те, чим я живу, те, що мене надихає. І звичайно театр я люблю понад усе!
У театрі з кожною новою роллю ти відкриваєш в собі нові грані, нові можливості. А в кіно  користуєшся набутим досвідом.
Тим паче, у мене в кіно ще не було цікавих ролей, як у театрі. Але, сподіваюся, колись зможу сказати, що і в кіно отримую насолоду!

А коли ви зрозуміли, що закохались у театр?
У мене було творче дитинство: я з першого класу займалася музикою, співала у дитячому хорі, потім у джазовому ансамблі, займалася 10 років на фортепіано, у школі ставила різні сценки. А коли требо було вибирати інститут, я  зрозуміла, що театральний – це те місце, де можна ще чотири роки займатися тим, що мені подобається: співати, танцювати, а ще: пізнавати професію акторства… Тому сказати, що я мріяла стати актрисою – не можу. Театральний обрала лише тому, що хотіла розвиватися і навчатися далі в творчому плані. Добре, коли людина може займатися в житті улюбленою справою.
В інституті були різні викладачі, які мене правильно спрямовували, і для мене ніби відкрився інший світ! Знайшла те, чим хочу займатися!
На першому курсі я вже точно знала, що хочу грати в театрі!

А що надихає на роль? Якщо ви знаєте, що це ваша роль, які наступні кроки?
Спершу спрямовує режисер. Починається «застольний» період, під час якого проходить розбір п’єси і кожного персонажа окремо: його вчинків, мотивів, подій, які відбуваються, відносин з іншими персонажами, створюється біографія персонажа (дитинство, батьки, виховання, і ще багато чого). Найголовніше зрозуміти і домовитись з режисером, в якому напрямку треба розвивати образ, що відкривати і як глибоко «копати».
А коли така, своєрідна, змова з режисером відбулася, і ти вже розумієш вектор ролі, підключається уява, яка малює манеру поведінки, пластику, навіть риси обличчя.
Коли я готувалась до ролі Порції («Сатисфакція»), шукала образи багатих, сильних і розумних жінок. Багато спостерігала, дивилась інтерв’ю жінок-політиків, деяких актрис, просто заможних жінок…Хотіла зрозуміти не тільки внутрішній світ, інтереси, ставлення до життя, а й елементарно – як тримають себе, як дивляться на співрозмовника, як поводять себе з чоловіками, як розмовляють.
Також мені дуже допомагає в роботі дивитися вистави, як сучасні, так і старі у записі. По-перше, талановита гра надихає, і ставить високу планку в роботі; по-друге, завжди корисно вчитися у інших. Намагаюсь багато читати – відповідь щодо свого образу можна знайти неочікувано.

Працюючи над Шекспіром, гострість, нервовість своєї героїні знаходила в творах Достоєвського, в його героях. Але, звичайно, найбільшу допомогу у створенні образу ти отримуєш від режисера, який тебе вірно направляє і робить розумний відбір усього того, що ти пропонуєш. Так було в роботі зі  Станіславом Анатолійовичем. Я розумію, а головне відчуваю його режисуру. Для мене те, як він працює, і що створює – це сучасний актуальний театр. І це мій театр!

Які актриси вам подобаються, ролі?
Я дуже люблю театр драми і комедії на Лівому березі Дніпра, і актрису цього театру Світлану Орліченко. В театрі є вистава «Небезпечні зв’язки», де вона грає дуже сильну натуру, багато разів ходила дивитись на неї, коли готувала роль Порції.
Мені подобається Маша Міронова у виставі «Фєдра» Жолдака за те, що вона – оголений нерв, в деяких сценах фізіологічна. Вона дуже емоційна, справжня, різна, як кардіограма – суцільні перепади та закалювання.
Чулпан Хаматова – взірець для мене. Я майже всі вистави з нею передивилася у записі. Вона може зіграти все! Те, що вона робить на сцені заслуговує на захоплення!

Є ролі, які хочеться найбільше зіграти?
Найбільше хочеться попрацювати з Достоєвським. І навіть немає значення, який це буде твір, чи персонаж. Тому, що в усіх його творах надзвичайна глибина, складна філософія, образи філігранні, нервові, нестримні, прописані автором до найменших дрібниць. Коли просто читаєш Достоєвського, деякі персонажі викликають шалене захоплення, а якщо почати працювати над одним з них у виставі – це велике акторське щастя. Але я також розумію, що важливо не ЩО, а з КИМ, тому що талановитий сучасний режисер може поставити будь-який матеріал, і робота буде насолодою для всіх: і для акторів, і для глядачів! Нажаль, театр не завжди може собі дозволити ставити те, що хоче. На це є багато різних причин. В театрі можна мріяти про ролі все життя, і ніколи їх не отримати. Я вважаю, що головне – не мріяти, а діяти. Працювати, рости у творчому плані, з кожною новою роллю відкривати в собі нові грані, характеристики, ставати професіоналом. Досвід – це велика річ!

Як молодою працювати у театрі?
Насправді, актрису можна вважати молодою доти, доки вона не зіграє свою першу виставу. А потім стає на рівень з усіма, і вимоги до неї такі ж, як і до дорослих досвідчених акторів. Глядачів у залі не цікавить, чи ти закінчив інститут перший рік, або ще не довчився… Люди хочуть приходити в театр і отримувати насолоду, бо вони заплатили за це гроші. Тому завжди намагаюся доброчесно працювати.

Ви багато працюєте, не літаєте в хмарах…
Щоб чогось досягти, треба багато працювати, а якщо твоя улюблена справа – це робота, вона перетворюється на задоволення. Наша професія – це відстояти своє місце під сонцем. Мало зіграти одну чудову роль, треба ще не зупинитись, створювати нове, не повторюватись, шукати нові шляхи, стрибати над своєю головою. Хочеться працювати так, щоб не було соромно за те, що ти зіграв у театрі.

Які були відчуття після першої ролі в театрі?
Ще студенткою на другому курсі я їздила на конкурс читців в Москву в інститут Щукіна. Мала читати Лесю Українку. Страшенно нервувалася… Москва, десятки конкурсантів, голова жюрі – Василь Лановий. Накрутила себе так, що коли вийшла на сцену, ледве не знепритомніла. Було відчуття, що в залі вороги, усі проти мене, чекають коли я зіб’юся. Зараз смішно згадувати. Відпрацювала я з горем попалам, і вирішила собі, що Москву я більше підкорювати не буду! На дебюті «Голубки», думала, що все повториться: відкриється завіса, а глядачі будуть дивитись на мене і думати: «Боже, Боже, що вона тут робить, на цій сцені, хто вона така?!». Але, коли завіса відкрилась, від глядачів ринули промені позитивного тепла, я це дуже чітко відчула! Мені здавалося, що я в вдома і всі на моєму боці!

Що було після дебюту?
Зараз вже і не згадаю. Все було як в тумані: багато квітів, емоції, ейфорія.
Як минули перші декілька вистав, навіть не пам’ятаю. Зате «найцікавіше» почалося потім, коли поїхав режисер. Десь після третьої вистави у мене склалося враження, що працюю не так, нічого не знаю, нічого не виходить, опинилася в глухому куті. В мене почались знову внутрішні пошуки ролі…
Це зараз я вже знаю, що все це нормально, що дійсно роль допрацьовується після прем’єри. Щось зайве відкидається, в щось заглиблюєшся, акцентуєш на деякі моменти, додаєш легкості. Вистава – це живий організм, і одну і ту ж саму роль можна зіграти по-різному, передаєш те, що тебе хвилює саме в цю хвилину, але, звичайно, не відходити від загальної концепції вистави. Цим акторська професія унікальна, оскільки щоразу на сцені ти можеш створювати нову історію!

Розмовляла: Ірина Новоставська

Фото: kino-teatr.ru, molody.kiev.ua, ruskino.ru
Джерело: ГУЧНІ ІМЕНАhttp://bignames.org.ua