Я довго читала класику, бо не могла звикнутись до сучасної української літератури, навіть переклади закордонних книг якось сприймались мною легше. Але взяла до рук роман Ірисі Ликович «Твоя дитинка», дипломанта «Коронації слова – 2009».

Спершу він мені читався як журналістський витвір, але геть не схожий на роман, а далі дві сюжетні лінії почали набирати обертів, і голова крутилась від уявної екранізації. І підсвідомо знаєш, що головна героїня в обох випадках та сама, але дочитати вже кортить, бо дуже життя дівчини припало до душі.

А мова українська не схожа на літературну обгортку, якась вона справжня, серце у ній б’ється почуттями ключової дійової особи Ніни. Коханий називає свою голубку не сучасною брутальною лексикою, не вкрапленнями російської і англійської мови, а такими змістами емоційними і імпульсивними.

Прочитала тільки кілька сторінок, а глибина твору заклалася у голові. Певний час хотілось завершувати слова обов’язково складом «ка». Крім ніжної назви «Твоя дитинка», не зважаючи на важкі проблеми, піднятими авторкою, весь текст сповнений якимось позитивом.

Героїня живе у дуже важких сімейних умовах, демократією там і не пахне. Але саме такі обставини змушують дівчинку виживати, не життя змінювати, а ставлення до нього, себе, ставати сильнішою. І коли виростає, гарячий темперамент набирає нових сил. Саме завдяки своїй емоційності і нелегкому дитинству вона знає, як любити сильно, до божевілля і задарма. Вона щиро грає з милим у любовні забави, але боячись, що скоро «картковий щасливий дім» розлетиться безслідно. Так і сталося… Але фіналу, зізнаюсь, хотілось іншого.

Фото: архів Ірисі Ликович

Ірина Новоставськаhttp://bignames.org.ua