1. “Тероризм”, як полюція Андрія Любки

    Андрій Любка.Тероризм: Навчальний посібник:вибрані поезії.—Львів: ЛА “Піраміда”, 2008. — 104 с.
    Я лише  нещодавно познайомився з творчістю Андрія Любки. Це відбулося на одному цирковому дійстві чи то пак клоунаді, які зараз по-модньому звуться “слем”, “слем-турнір”, “збіговисько слемерів” (хоча до цього явища  більше підходить “збіговисько ламерів”) тощо.

    І тоді не виступ молодого поета викликав у мене подив, а дивна бурхлива реакція “жіночої частини” публіки на такі недолугі вірші. Чи то манера читання заворожила аудиторію, чи, можливо, інший якийсь фактор. Не знаю. Але це мене зацікавило і я придбав у книгарні його підстаркуватий “Тероризм”. І перше моє негативне враження від виступу виявилось не оманливим. Андрій Любка пише про сперму, імпотенцію, мастурбацію, полюцію, свої нікому непотрібні алкогольні марення. Зрештою, читач самотужки може пересвідчитися в істинності моїх слів, коли тільки почне гортати цю поетичну халтурку. Наприклад:

    Твоя Ява
    ти прийшла несподівано наче полюція
    але стала жаданою як алкоголь
    ти була так нестерпно жагучою
    -наче кров-

    Ти прийшла заборонена як мастурбація
    але стала кайфовою як конопля
    заважала твоя менструація
    -бля-

    ти прийшла дуже впевнено наче ерекція
    і читала тексти а я пив чай
    ти стала набридлива наче лекція
    -бай- (с.7)

    Очевидно, що коментарі тут зайві. Але ні. Фізіологія, матюки, максимальна примітивність ліричного героя, тваринницько-споживацький акцент і нічого більше. Андрій Любка з упевненістю намагається нагодувати читача постмодерним шлаком, бідністю своєї мови, убогістю думок, римами каліками. І така низькопробна мазня, напевно, і приваблює якихось недоумкуватих блондинок, недалеких дівчаток з філологічних факультетів з дурним смаком і джмелями в голові або й зовсім малолітніх підлітків. Так от захопивши таку “блондинячу” аудиторію, заримувавши сяк-так сотню-дві, як кажуть в народі, “стіхує”, — поет грається з постмодернізмом чи то пак вже постмодернізм загрався з ним! Та, можливо, я помиляюсь, висміюючи його поезію?… Але подальше читання переконує мене у зворотному. А далі наш віршомаз представляє тексти з серії “що мені в голову стукнуло у цю мить “. Ці  високоінтелектуальні тексти побудовані за принципом: в один момент придумати купу слів, записати їх на папері й об’єднати у беззмістовний словесний пронос і скоріше видати. Такий вінегрет може створити кожен. Правила прості: стукнуло в голову — записав — геніально!  І Любка у вигляді мазанини під назвою “Авітаміноз” подає змістовну і детальну інструкцію, тобто як потрібно писати. Даю підказку: от придумуєте якусь тему, наприклад, “ловити рибу” або “ходити в лісі”, і ліпите через кому в рядок свій словесний “понос”:
    (приклад Андрія Любки)
    Авітаміноз

    Писати вірші:
    в потязі, барі, на вулиці, на коліні,
    Читати газети, інструкції, брати до рук альманахи
    Іншу гидь, квіти, корчити з себе красунь, лідерів
    Алкоголіків,артикулювати молитви, вірші, меню, пити
    Водку, водку, водку, а потім пиво, а потім пиво, долати гори,
    Схили, підйоми, відстані, любити переудсім тебе, крім
    Того щастя, випивку, гроші, робити зарядку, заряджати
    Телефон, випивати сонце по 50 грам, по 100 грам
    або з горла, пити і пити, випивати і допивати
    любити цей світ, цей плацкарт, цю осінь, о дай Господи
    не скурвитися, о дай Боже випити, святий дух читає
    вірші в камуфляжі, хоча насправді є анархістом, голуб
    спускається з небес на сцену, писати вірші, заяви, скарги, їздити вітом,
    автобусом, своєю уявою, наркотики, поглинають лекції
    ерекції і біоструми, ходити голяса і читати вірші на
    геніталіях, жити вдоволь, впроголодь… (с.16)

    І таких кілометрових проносів у книжці рецензованого автора хоч греблю гати. Й мимоволі закрадається закономірне питання: а чи потрібен взагалі якийсь талант, чи бодай здібності, письменницький хист, щоб за такі графоманські віршомазання у нашому мистецькому процесі отримати літературні ордени і стати орденоносцем?  Як відомо, наш піїт має їх аж два: літературна премія “Дебют” (2007) та “Київські Лаври” (2011). Також його вірші перекладені угорською, російською, англійською, німецькою та польською мовами! І у вдумливого читача виникне цілком справедливе обурення: а за що ці премії? Напевно, питання це все-таки риторичне, але дивлячись на таких недолугих письмаків змушений його ставити. Насправді, щоб писати такі “відрижки” свідомості особливого таланту й не потрібно. Треба вхопити моду за хвіст, орієнтуватися на тупуватого обивателя (-льку) й годувати його рекламною попсою, піпл хаває і митець на коні. Але така  популярність нічого не варта, бо низькопробне мистецтво зникає швидше за його творця. Піпл захавав такий кілометровий “понос”, бездумно поплескав у долоні і переключився на інше…
    “Тероризм” рясніє матюками і русизмами. Це і не дивно, адже ніяким літературним редагування у цій  книзі й не пахне. Це засвідчує інформація в паспорті на останній сторінці. Напевно, усе пояснюється тими ж літературними преміями і медалями. Подивились на молодого поета-орденоносця та ще й медаліста і вирішили, що такому останній вже ні до чого. А ось і “перли” нашого графомана: “Бля” – с.7, “хрінь” – с.35,
    русизми: “вдоволь”- c.16, “тьолка” – с.29
    Якщо література – це красне письменство, краса слова і мови, а літературні премії вручають за найвищі зразки вищеперерахованого, то тут виходить протиріччя, бо Андрій Любка своїм “рифмацтвом” привносить у нашу мову й свідомість одне сміття. Виходить, що за мовне і стилістичне сміття, від якого ми всі намагаємось очиститися та пропагувати красу слова й думки читачам — дають тепер, підкреслюю, літературні премії. То, яка їхня вагомість і потрібність в очах читачів та літературної спільноти з огляду на цю графоманію?! Бо за такі поезо-шлаки графомано – писцю варто було б пройти курс української мови в університеті, перечитати класиків, а не вручати премійки й літературні медальки. Тоді у мене взагалі виникає сумнів у професійності та компетентності тих літераторів, які його ними нагороджували! Словом,  у нашому літературному процесі можна бути графоманом, писати низькопробщину, матюкатися, засмічувати мову й вам ще скажуть спасибі, дадуть премії і будуть шанувати хто: блондинки, офісний планктон, тупі обивателі й псевдолітератори, які завідують різними премійками, орденами і медальками.
    Яр Левчук

     

     http://bignames.org.ua

  2. У темі 2 коментарі

    1. PA сказав(ла):

      Листопад 10, 2012 @ 5:38 pm

      Андрій Любка-це явище в українській літературі.Ви помиляєтесь,висміюючи його поезію.Феномен Андрія Любки не так просто розгадати…
      “Мені казали, що в мене немає голосу,
      Темне минуле і труднощі з алкоголем,
      і, як інколи пишуть газетні полоси,
      змішую пиво з горілкою, риму — з болем…
      …Бо слава приходить, лягає під тебе і промина,
      І книги твої на самокрутки колись порве.
      А вірш — це вміння сказати оці найпростіші слова:
      Я кохаю тебе, я кохаю тебе, я кохаю тебе.”

    2. Марта сказав(ла):

      Січень 27, 2013 @ 9:52 pm

      Пане Яре, ціле життя думала, що письменником можна назвати людину, яка видала бодай одну мудру книгу, а правильніше сказати, того, хто отримав визнання читачів, а Ви себе таким великим званням величаєте, дама що у Вашому доробку всього одна книга, та й та – збірник критичних текстів. Не замало бібліографії як на письменника?? Мене що вразило, це невихованість і очевидна несвідомість того, про що Ви пишете. Вибрані Вами твори, до прикладу, з творчості молодого і талановитого ( це визнав і Андрухович)А. Любки, є всього лише вирваним шматком з контексту його творчості, отже, не можуть гідно представити його художню майстерність. Та Ваша стаття схожа на друки критиків, що масово поширювались в часи комунізму, де брали речення з статті та, вправно підкоректовуючи, надавали їй зовсім нового( зазвичай протилежного) змісту. Раджу Вам, заради всебічного розвитку Вашої особистості прочитати інші твори Андрія Любки. Якщо ж Ви такий мастак критикувати когось, то спробуйте вступити з них у будь-яку літературну дискусію. Певна, що Вас вистачить не на довго, адже Андрій високо професійний літератор, публіцист, який друкується не лише у своєму “популярному” блозі, як ото Ви.
      За нагоди запишу Вам інші поезії А. Любка. Щасливого читання)

      Сніг волочив нас мокрими трасами
      Мокрими мріями падав на вії
      Ми стали всього незграбними пазлами
      В пошуках власної шизофренії

      Сніг як туман вражав невагомістю
      Ми в ньому наче не перебували
      Нищили рідних загнані совістю
      У найтемніші вологі підвали

      Життя минало навколо пейзажами
      Не залишаючи шансів на фото
      Ми стали всього незграбними пазлами
      Яких життя везло автостопом

      Від шевченка і аж до езопа
      Лежали слова як жінки поснулі
      В темну епоху культури европи
      Ми були мов трасуючі кулі

      У цьому тумані у сонному мареві
      У цьому димі у літературі
      Ми мовчки поставили дужі підвалини
      Вірша як виду самотортури

      Вальс для тебе

      І все, що пам’ять стирала і не змогла:
      Усмішки, імена,поцілунки, твої слова,
      Голос твій, руки, поворот голови,
      Волосся і очі, музику,плюскіт води,
      Час, який проти нас і який за нас –
      Всі ми старіємо, і який же це джаз
      Впасти в твої обійми і бачити тільки це:
      Світло, бретельку, шию,твоє лице,
      І ніби нічого не було, і досі цей світ
      Торкався нас тихо, як губи – твоїх повік,
      І вечір нас взяв за руки і так несе,
      І дві тисячі десять на вулиці і тільки твоє лице,
      І музика, яка в тобі, і яка – це ти,
      Симфонії твоїх пліч і хіп-хоп,понти,
      І все це триває вічно, як колись – урок,
      І вселенські страждання стишують, стишують крок,
      І заїло пластинку, і тільки твоя рука –
      Як релігія, як ікона, як вголос – твоє ім’я,
      І якщо десь на світі існує рай,
      Ти заплутуй волосся, і неминай, не зникай,
      Бо рай – весь цей рай – у твоїх губах,
      Який же я ідіот, я банальний, я повний крах,
      Я лузер, коханець, твій міст і стіна,
      І музика, музика, музика,і тільки твоя рука,
      І немає усьому цьому кінця,
      І музика, музика, музика,твоя рука,
      І війни, вікно, річка,туман і Бог –
      Існують тільки як фон для нас двох,
      Бо твоє прокляття – твоя краса,
      І музика, музика, музика,твоя рука,
      І тихо, безмежно тихо, як в небесах,
      Чути твій видих і вдих,мовчання, цей погляд, ах,
      І хай мене забере,забере, забере
      Час, і несе, і несе, і несе, і несе,
      Ти тільки тримай за руку мене,
      Тільки не відпускай і хай твоє лице
      Буде десь близько, навідстані подиху, в снах,
      Який же я ідіот, я банальний, я повний крах,
      Ти – скрипка, вино, і в твоїх очах
      Світанок сходить, я повний крах,
      Повільно, безжально,колами по воді,
      Слова про тебе зникають в мені,
      І нема вже нічого, я повний крах,
      Твоя рука, твої очі,пластинку заїло, крах,
      Я твоя невдача, я щастя твоє, я твоя стіна,
      Я – тепло внизу твогоживота.

      Хіба ж не красиво?)

    Висловлюватись до Марта