28 лютого, двома екіпажами Київського Повітроплавного Товариства, була здійснена спроба встановити національні рекорди з повітроплавання.

Екіпаж аеростату в складі пілота Тетяни Бейдик і штурмана Катерини Клименко встановив загальний рекорд з тривалості польоту. Рекордною кількістю годин, які спортсмени пролетіли на борту повітряної кулі, стало 11 годин 12 хвилин. Одночасно, дівчата встановили і жіночий рекорд по дальності перельоту, що складає 168 км 964 м.

Екіпаж, у складі якого були пілот Київського Повітроплавного Товариства Сергій Скалько і пілот Першого Повітроплавного Клубу (Грузія) Реваз Утургаурі, встановили рекорд по висоті польоту, піднявшись до точки 4613 метрів.

Реваз Утургаурі, в рамках перельоту, в свою чергу, побив національний рекорд Грузії з тривалості польоту, протримавшись у небі 10 год. 35 хв.

Ці рекорди є обов’язковою передумовою до міжнародного перельоту, який планується на осінь 2010 року. Міжнародний проект  – політ на тепловому аеростаті над акваторією Чорного моря, за маршрутом Україна – Грузія готується зусиллями Київського Повітроплавного Товариства (Україна) та Першого Повітроплавного  Клубу (Грузія).

Мета проекту – встановлення національних та світового рекордів, створення яскравого позитивного прикладу міжнародної спортивної співпраці в небі та на землі.

Сергій Скалько

Складність поставлених завдань вимагає серйозної підготовки. До участі в проекті залучені кращі авіаційні фахівці Грузії, України, Чехії, Росії, Великобританії, Литви, Туреччини, Швеції. Стільки годин у небі (звичайний політ, навіть спортивний, триває 2-3 години) – справа не з легких, як пояснив «ГУЧНИМ ІМЕНАМ» Сергій Скалько, тому пілотів готують до важких випробувань – фізіологічно і психологічно.

«Фізіологічна і психологічна підготовка відбувалась протягом тижня, – каже Тетяна Бейдик, пілот повітряного аеростата, 10 років займається повітроплаванням. – Ми сиділи на спортивній дієті, дотримувались спортивного режиму: багато відпочивали, набирались сил, обмежували себе у фізичних навантаженнях, споживали менше рідини. Під час польоту дуже важко, навіть фізично, витримати стояти на одному місці протягом 11 годин, крім того, бути у постійній напрузі – слідкувати за газом і пальниками, приборами. Бувають галюцинації у небі, коли летиш у щільному тумані чи хмарині тривалий час – 5-6 годин. Ми летіли теж у тумані, але періодично опускались, щоб бачити землю, або піднімались вище хмар. До галюцинацій себе не доводили: спілкувались, співали українських пісень, жартували. Дуже важливо, коли з тобою у повітрі летить людина, яка близька тобі по духу. Ми повинні розуміти один одного з півслова, діяти синхронно, дружньо. Ми давно знайомі з Катериною Клименко, тому у нас вийшов дуже гарний тандем».

«Професійно – це надзвичайно складне завдання у всіх відношеннях, – каже Реваз Утургаурі. – Це повинна скластись необхідна повітряна ситуація – утворення двох циклонів: один – поблизу Краснодару, інший – неподалік Румунії. Якщо це відбудеться, то ми займемо 2-ге місце після атлантичного польоту – англійців і шведів. Там були інші аеростати та інакший бюджет. У цій категорії повітряних куль ми будемо на першому місці».

Організаторів підтримують державні структури України і Грузії: адміністрації цивільної авіації, служби аеронавігації, авіаметеорологічні служби. Науковці  Морського гідрофізичного інституту АН України вираховують ймовірні маршрути та забезпечують пілотів метеопрогнозом під час польоту.

Старт – Україна, південне узбережжя Криму.

Посадка – Грузія,  район м. Поті та м. Кобулеті.

Повітряний простір:
Маршрут польоту прокладено в контрольованих зонах повітряного простору України, Росії, Грузії,  що передбачає узгодження із службами аеронавігації відповідних країн. За умов відхилення від потрібного курсу аеростат може опинитись у зоні контролю аеронавігації Туреччини. Така можливість також передбачена організаторами.

Київське повітроплавне товариство  – бере свій початок  з однойменної організації, заснованої 1909 року  в стінах  Національного Політехнічного Інституту. Нащадки традицій та віддані справі повітроплавці подолали тернистий шлях  від гуртка аеронавтів до великої громадської організації, яка має представників у всіх куточках України. Київське Повітроплавне Товариство, наразі – є об’єднанням кращих спортсменів ( перших за спортивним рейтингом) – пілотів України, які наполегливою працею досягли великих успіхів у спортивному повітроплаванні та високого визнання серед пілотів не тільки в Україні, але й за її межами.

Повітроплаванням не тільки здобувають національні і міжнародні рекорди. «Це дуже цікавий туристичний вид відпочинку», – зауважує Сергій Скалько, військовий льотчик, літає з кінця 80-х, повітроплавання – з 2004 року.

Навколо повітряних куль літає чимало неймовірних історій. «Коли збираються пілоти з усіх країн світу, про це книги можна писати, – коментує Реваз Утургаурі. – Мій друг – Сергій Гришин, російський пілот, розповів мені, як літав в Англії. У цій країні все застраховане. Ти сідаєш, а там тільки приватні території. Потоптав урожай – застрахований, зніс комусь дах чи трубу – застраховані. Але існує звичай повітроплавальний – обов’язково господарю потрібно дати пляшку віскі. Сергій – людина не бідна, думає: «А що це я, російський пілот, пляшку віскі комусь. Візьму я горілочки, ікри». Приземлився на чиюсь землю, вони літали неподалік Лондона. Виходить господар, отримує якісь кошти за потоптану траву. Сергій дістає 3 пляшки горілки та ікру. Власник землі обіймає мого друга, цілує: «Братання Росія-Великобританія! Де моя пляшка віскі?».
Як літають у нас в Грузії? Летимо ми над Алазанською долиною, летимо низько, розлякали чиїсь корови. Краса божевільна – місто з однієї сторони, місто – з іншої, сніжні хребти, а всередині сади, озера, ріки, птахи співають. Заходили на посадку, пастух нам палицею чи то пригрозив, чи то помахав, – зверху не дуже зрозуміло. Щось закричав. Десь 5 км ми шукали поляни і нарешті приземлились. Збираємо кулю, розсуваються кущі, біжить той чоловік, сивий. Думаю, погані наші справи, він же швидкує 5 км не для того, щоб по плечу поплескати. Дивлюсь, не зле лице, усміхається. Підлітає до нас, запихавшись, і каже: «Хлопці, це що таке?». Я кажу: «Дідусю, це повітряна куля». Він: «Боже, яка краса!». Потім подивився сивий, небритий, в одному коричневому костюмі, в якому народився і все життя прожив, цілковито бідна, і озирнувся на гори – ліворуч, праворуч, льодовики навкруги і каже: «Яке мальовниче наше життя! Будьте, хлопці, щасливі!» і пішов.

Летів якось з пасажирами, людина замовила політ на повітряній кулі для зізнання у коханні. Він наречену привіз з зав’язаними очима на машині до місця старту і попросив, щоб кулька вже була піднята. А розв’язав милій очі поруч з озером, високо у горах. Вона ледь розум не втратила від захвату. Хлопець освідчується та просити вийти за нього заміж. Дівчина звісно ж погоджується. Вони там своїми справами займаються, а я пілотую. Підлітаємо ми до вершини гірського хребта, і закінчується вітер. Кулька стоїть на місці, паливо використовується, сідати нікуди. І я розумію, що це освідчення завершиться у них не дуже весело. Приймаю рішення зісковзнути униз, знайти якийсь яр, знайти повітряні потоки. В яру дійсно є вітер, але не вниз схилу, а вздовж. І я, як по гребінці, минаючи відроги , піднімаючись і опускаючись, лечу вздовж хребта. В останню мить на кінцевій краплі пального сідаю на вершину відрогу гірського хребта шириною 4м. Закохані не розуміють, що відбувається, думають, що так нормально, і я підтверджую, що так і є. «Складність в тому, що вам ще 2 км сходити з цієї гори, але на вас вже машина чекає». А сам зв’язуюсь з екіпажем по радіо. Кажу: «Хлопці, терміново у село за бульдозером, хай він мене звідси знімає». Вони кажуть: «Ми вже у поселенні, у бульдозериста, він вас бачить і їхати відмовляється. Але до вас вже поїхала грузинська поліція». Я здивовано: «Але ж я нічого не порушував!». Під’їжджає поліція, два джипи, піднялись на височенний схил, вантажать мою кульку і спускають вниз, в долину. Вони складають протокол, в якому я пишу, що у мене до них претензій нема. Це повинно стати нормою у житті і в Україні, і в Росії, і в Грузії, і в інших країнах СНД, але поки це відбувається лише у Грузії».

Автор: Ірина Новоставська
Фото: Олександра Семенишина і “ГУЧНІ ІМЕНА”
Джерело: ГУЧНІ ІМЕНАhttp://bignames.org.ua