Сильна українська жінка, відомий журналіст, телеведуча «Час-Time» Мирослава Гонгадзе (Петришин) розповіла «ГУЧНИМ ІМЕНАМ» про особистісні зміни після життєвої школи та про найдорожчих людей, яких породила.

Мирославо, ви пройшли доволі складний шлях. Де у вас береться витримка, сила волі, жага триматись струнко і не падати на коліна?
Сподіваюсь, що стала мудрішою і міцнішою, впевненішою у собі та своїх силах. Життя загартувало. Можу собі самостійно дати раду. Знаю, на що здатна. Усвідомлюю свої плюси та мінуси. Більше себе поважаю. Цільніша особистість.

Я завжди прагнула чистоти навколо себе, а саме: чистоту думок, особистого середовища, взаємовідносин.

Не люблю засмічувати власне життя і намагаюсь притримуватись цього принципу з іншими. Якщо щось не влаштовує, треба про це говорити чи намагатись виправити ситуацію і робити завжди так як підказує сумління. Я намагаюсь не зраджувати собі і не зраджувати інших.

У 2001 році ви переїхали в США. Якою ви стали після нелегкої життєвої школи? А якою ви були до тої страшної події?
Колись, навіть якщо відчувала правду, то не завжди мала достатньо волі її висловити. З Ґеорґієм я всмоктувала його мудрість, щедрість душі і любов до людей. Але, коли він робив щось, з чим я не погоджувалась, чи що мене відверто ранило, у мене не було достатньо сил постояти за себе. Поза тим, не думаю, що я змінилась характером.

Трагедія була сильним випробуванням, яке Бог дав мені сили вистояти.

Американці кажуть: «Все, що вас не вбиває, робить вас сильнішими». Ніхто не знає, скільки може витерпіти людина, поки не стикнеться з труднощами. Думаю, що я завжди була сильною і вольовою людиною. Трагедія лише загартувала ці якості.

Як вам бути сильною мамою, коли і самій, мабуть, бракує опори?
Нана і Саломе – результат палкого кохання. Вони  – найкраще, що зі мною трапилось в житті. З цього відчуття я і продовжую черпати сили. І це не патетика. Щоразу, коли я на них дивлюсь чи розмовляю, не можу надивуватись, що породила таку красу та розум, та ще й у подвійному варіанті. Вони у мене сили не забирають, а додають. Це таке собі силове коло взаємопов’язаності і взаємозалежності. Звичайно, у нас бувають непорозуміння і сварки, але, коли твоя дитина тебе обнімає і каже, що ти найкраща мама на світі – з цим відчуттям щастя не зрівняється ніщо.

Дочки досить дорослі. Чи допомагають вони, коли вам нелегко?
Вони вступають у підлітковий вік. Зараз у нас період, коли я намагають покласти на них частину обовязків по домашньому господарству. Такі прості побутові речі як прання, миття посуду, прибирання у своїх кімнатах, готування по черзі вечері. Багато батьків зі мною погодяться, що це завдання не з простих.

Коли покидаєте домівку щодня і коли повертаєтесь?
Під час шкільного року ми виходимо з дому практично разом. Дівчата ідуть на зупинку шкільного автобуса о 9.00, я ж сідаю у метро. Додому ми також приходимо майже разом, якщо звичайно я не затримують на якійсь події чи зустрічі.

Коли вам вдається спілкуватись з дочками, виховувати їх, передавати життєву мудрість?
Ми спілкуємось багато. Намагаємось разом вечеряти. У нас багато спільних інтересів – історія, живопис, подорожі. У нас немає вдома телевізора,тому ми не витрачаємо час на це. Натомість, слухаємо Громадське радіо, яке подає надзвичайно якісний інформаційний продукт, який ми обговорюємо. Також ми любимо ходити до музеїв та книгарень і там читати, а потім, по дорозі додому, обговорювати побачине чи прочитане. Вашингтон пропонує надзвичайний вибір музеїв та безплатні класи. Ми намагаємось відвідувати більшість з них. Наприклад, у п’ятницю ми були у Театрі Форда – це той, де застрелили Лінкольна. У суботу – приватна Галерея Коркоран, яка пропонує у літку безплатні уроки жиропису. Мені дуже цікаво і часто корисно проводити час з дітьми. Вони набагато краще знають історію та мистецтво, ніж я. Тут вони стають моїми вчителями.

Часто з’являється час на повноцінний відпочинок?
З відпочинком не просто. Ось зараз надзвичайно втомилась, то взяла кілька днів відпустки. Коли у дітей канікули, ми намагаємось кудись поїхати, відвідати цікаві місця. Інколи мені хочеться, щоб мене ніхто не чіпав, нічого не просив чи вимагав. Тоді я перестаю відповідати та дзвінки, імели та іншого роду повідомлення.

Відживляюсь, не спілкуючись ні з ким, і знову виходжу з підпілля.

Також люблю природу: парки, гори, океан. Благо, що від Вашингтона це все не далеко.

Не сумуєте за Україною? Не збираєтесь до нас?
У п’ятницю йшла з Соломією і кажу їй, що скучила за домом. А вона мені: «Так ми дома». «Ні, –  кажу, – за домом дитинства, за Бережанами, за Львовом, за Києвом скучила». Звичайно хочу додому, але зараз не складається та й не час мені ще повертатись. Мій час на Україні ще не настав.

«Час-Time» – 15-хвилинна щоденна телепрограма Голосу Америки українською мовою, що складається з випуску новин, репортажiв про головні подiї дня. Також у програмi – сюжети про життя у США та матеріали iз свiту науки, культури, медицини та інших сфер.

Розмовляла: Ірина Новоставська
Фото: архів Мирослави Гонгадзе
Джерело: ГУЧНІ ІМЕНАhttp://bignames.org.ua