Кожна любов дивна, бо в її чудасії і є те прекрасне, справжнє і живе. Так само прозаїк, драматург, поет і перекладач Анна Багряна написала про «Дивну таку любов» (Вибір видавців “Коронації слова – 2009”), але таку, яка ніколи не повториться.

Захоплює перший розділ у цьому романі – «Відьма солтанівська та дурнички усякі», а також його підрозділи: «Дурничка номер один. Камінні могилки», «Дурничка номер два. Намисто аличеве», «Дурничка номер три. Сосни живі», «Дурничка номер чотири. Тарзанка над помийницею», «Дурничка номер п’ять. Зошити потаємні». Кожна дрібничка – це такий великий відрізок життя, але незвичайного, а дитячого. У дитинстві кожної людині трапляється найбільше цікавих історій, які не вкласти в одну книгу, це точно буде багатотомник найдосконаліших сюжетів. Перший розділ «Дивної такої любові» – це таке зібрання смачної української лексики, стисле викладення подій, з яких може розгорнутись кіно. Це читання на одному подиху, і коли читаєш цю книгу в голос, люди заслуховуються від мови, просять не зупинятись, хоч ти вже втомлена, і хочеш зробити паузу. Мова дуже легка – у доброму розумінні цього слова. І я думаю, що після прочитання книги люди збагатяться як лексично, так і духовно.

Історія роману про дівчинку Надійку – таку веселу, винахідливу, вперту, яка вигадує для себе заняття усілякі, а батьки та бабуся підтримують дитину, як можуть. Триває ця сімейна ідилія до поїздки до Києва, коли дівчинка зустрічає художника Нестора, який високо оцінює її художній талант та радить дівчині розвивати майстерність. І тепер для Надії не важливі думки сім’ї, тепер їй не потрібна «дивна така любов» коханого Руслана, який її так пристрасно називав «Відьмою», доки не пізнав. Зараз важливо довести світові, що таки є неабиякий талант. Отож, дороги немає назад. Дівчинка спалила мости, які давали їй справжнє життя. У неї інша «дивна така любов» – Нестор, яка згодом обернеться коханням до себе. Кожний крок і наступний розвиток Надійки – це нове вбивством її. Дівчинка, яка широко бачила світ, чула музику, бачила розкішні сни, стає черствою. Втім опам’ятовується, коли Нестор залишає її, і вона нарешті повертається додому, де бабусі вже давно немає на світі, тільки коханий «патіхфон», який вигукує звуки життя. І Руслан відняв у себе життя, бо не зміг пережити втрату коханої.

Сталось потому, але починалось як в казці: відьомські пригоди, творення намиста для красунь з усього села, суперечки з сусідом Русланом, записування найважливішого у зошит потаємний.

Безпосередня дитина втратила свій дар щирості, уміння дитиніти, за що її так любив світ, сім’я, обидві коханих людини.

Фото: nora-druk.com

Ірина Новоставськаhttp://bignames.org.ua