Та чомусь перебороти український стереотип щодо шлюбного контракту напрочуд важко. Нам якось легше відкидати цю розмову на потім. Ми не хочемо страхуватися, хоча це нормальна практика на заході. Зате ми переймаємо культуру з поп корном у кінотеатрі, біологічні добавки, передчасну самостійність.

Минулого тижня громадська ініціатива «Я сильна» вирішила зібрати ЗМІ та фахівців за круглим столом, аби сказати вголос нарешті, що шлюбний договір існує і не варто від нього втікати. Так, ми можемо не приймати його, але казати, що він не потрібний у нашій країні, просто не припустимо.

Ми не хочемо переконати, що шлюбний договір – необхідно, а надати відомості, що це можливо, і розібратись, що чи це справді потрібно, – коментує для «Пари молодої» Голова Громадської Ініціативи « Я сильна» Маргарита Червоненко. – У мене є сумніви, чи це нове явище. Якщо подивитись в історію радянських часів, батьки віддаючи доньку заміж, домовлялись про щось: як молодята житимуть, хто чим опікуватиметься і як бути, коли щось трапиться. Це те саме, що шлюбна угода. Тільки остання викладена на папір. Сьогодні не опікуються і не видають заміж доньку. Тому дорослі люди повинні опікуватися самостійно собою і дбати про своїх майбутніх дітей. Зараз в Україні укладається 200-300 шлюбних договорів на рік, але це вкрай низька цифра.

З приводу юридичної точки зору «ПАРУ МОЛОДУ» проконсультувала автор українського Сімейного Кодексу Зорислава Ромовська: «Певною мірою в тому, що затягнувся процес розуміння шлюбного договору, винні журналісти. Вони говорять, що нам таке не властиво, не відповідає українській ментальності. Я думаю, що трошечки не так. Велика частина людей, які мають що втрачати, – будинки, автомобілі, земельні ділянки. Зрозуміло, коли виникає проблема розірвання шлюбу, одразу постає наступна – поділ. А тоді кажемо, що спільна власність подружжя ділиться за загальним правилом навпіл, а відтак не завжди справедливо. Той, що поселився до одного з подружжя, негідно себе вів і не може бути виселений з приміщення. Чому? Бо він має право на нього. Ось чому потихеньку переконуємося, що регулювати майнові відносини варто заздалегідь. Саме тоді, коли все добре, сонечко світить. І це – не мінус, не відступлення від якоїсь норми, не розмова про недовіру до партнера. Навпаки: ми наперед визначаємо правила гри. Ми кажемо, що кохатимемо один одного і будемо вірні. А разом з тим ми повинні зробити таке застереження: «В разі, якщо щось станеться, май на увазі, що тобі доведеться звільнити мою квартиру». Подібне у договорі стимулює до належної поведінки, адже маємо перспективу втратити щось.

Скульптор Олег Пінчук абсолютно не підтримує доцільність укладення подібного договору. На його думку українці не готові до подібного кроку фінансово та психологічно: «Ми говоримо про теорію без практики. Варто розмовляти про любов, повагу і спільно будувати своє майбутнє, а не про матеріальні вигоди. Маємо приклади, коли наші красуні-моделі виходять заміж за старих дідуганів. Так, там підписують контракти, бо крутяться великі гроші. Ніяким контрактом ти не зможеш завоювати любов дружини. Воно повинно формуватись у тебе всередині. Будь-який контракт розрахований для людей-бройлерів, які виросли на заході».

Практичний психолог Юрій Романенко певен, що український народ цілком готовий емоційно прийняти шлюбний договір: «В нашій країні формується буржуазне суспільство. В ньому неминуче виникають конкурентні інтереси між подружжям. Люди, які дійсно звикли жити в умовах радянської системи правової, не ставили питання про укладення шлюбу з двох міркувань, – ідеологічних і романтичних. Радянська ідеологія не заохочувала до майнового прояснення, а до романтики. Коли у людини виникає певне ситуативне засліплення коханням, вона перестає думати про речі, пов’язані з певними майновими проблемами.

Керуючись принципом здорового глузду, представники вищого соціального класу укладають шлюбні контракти, бо їм є що ділити. Але не можна стверджувати, що середній і нижчий клас не можуть здійснювати такого роду регламентації внутрішніх взаємин. Якщо брати дійсно взаємне кохання, існує свідоме – ми один одного кохаємо. Йдеться про те, що в коханні існує високий рівень прозорості партнера, який не припускає будь-якої штучної утаємниченості. Як сказав східний мудрець: «Любов – це не що інше як досконале знання про іншу людину». Зокрема, досконале знання, які майнові наміри вона має.

Люди, будуючи шлюб, говорять один одному цілком банальні фрази. Значна частина жіноцтва і чоловіцтва вимагають говорити від партнерів те, чого насправді не думають. Вираз «Я тебе кохаю» вже давно перетворився на хибний витвір та нещирий соціальний стереотип. Говорити про це можна скільки завгодно. Але кажуть, не відчуваючи, а розуміючи, що так прийнято говорити. Для випадків, коли прийнято, краще укладати шлюбний контракт. Він принаймні застрахує від ситуації, коли словесні формули не співпадатимуть з емоціями людини. Шлюбний контракт – це вимога внутрішньої безпеки. Любов не припускає виявлення корисливості в ставленні до інших. Якщо у вас існують сумніви з приводу почуттів, це не означає, що шлюб не повинен укладатись. Тим паче, як показує практика, шлюби укладаються не з чуттєвих міркувань, а за розрахунком. Крім того рівень їх міцності не нижчий за тих, що укладаються за почуттями».

Автор: Ірина Новоставська

Фото: громадська ініціатива «Я сильна»

Джерело: www.para.te.ua

http://bignames.org.ua