Олена Ковальчук, коуч-тренер: “Ми такі подвійні: ми хочемо змінюватися і водночас перебувати у комфорті”

Сьогодні коучинг допомагає людині гармоніювати всі сфери життя та максимально рухатися до комфорту. Але, що таке коучинг, коуч, як в Україні сприймають зміни в роботі і працю, як до професії сьогодні готують дітей, про це розповідає “ГУЧНИМ ІМЕНАМ” Олена Ковальчук, професіонал в сфері навчання та психології з 9-річним досвідом роботи в галузі продажів і 5-річним досвідом в сфері консультування та викладання. 
Викладає в Единбурзькій Бізнес-Школі курси «Організаційна поведінка» та «Управління людськими ресурсами». Менеджер з програм розвитку управлінців і керівник навчального центру компанії IDS Aqua Service. Також, впроваджує проекти з навчання і мотивації для різних компаній, зокрема, влітку 2015 року брала участь в навчанні нової Патрульної Поліціїї (Київ та Львів).
Попередній досвід роботи включає 9 років в компанії «Мері Кей (Україна)» (2002-2011), з них 6 років – як Старшого Менеджера з навчання, що відповідає за наповнення навчальних курсів і спеціальних заходів «Мері Кей» в Україні (200 співробітників , 100 000 Незалежних Консультантів) і діяльність команди тренерів.
Під керівництвом Олени здійснені успішні проекти з навчання незалежних підприємців продажу, побудови команди, менеджменту і делегування повноважень.
Освіта – психолог, викладач психології, має диплом магістра Київського національного Університету імені Тараса Шевченка, факультет соціології та психології (1995). Науковий кореспондент Інституту психології ім. Костюка лабораторії організаційної психології (тема дисертації «Психологічні детермінанти розвитку організаційної культури»). Закінчила курс Н. Романенко «Бізнес-коучінг». Навчається в програмі «Організаційне консультування і коучінг» МІГ.

Олено, ви займаєтеся коучингом. Про це багато сьогодні можна побачити, почути в інформаційному просторі. Звертатися до коучингу модно.
Коучинг – це напрямок психологічної підтримки, який стимулює людину досягати успіху самостійно. Вирізняється від консультування суттєво. Консультування – це коли ви приходите до психолога чи іншого фахівця, і він вам дає поради, як вам діяти в тій чи іншій ситуації.

Психологічне бізнес-консультування також пропонує готовий рецепт. Психотерапія – це коли психолог, психотерапевт працює з почуттями, ситуацією, допомагає поринути у ваш світ почуттів. Психотерапія ставить за мету гармоніювати людину, але не завжди дає відповіді як досягти наступної цілі.
Коучинг може допомогти з питанням, яке ви собі ставите, або його визначити.

Може народитися ситуація, коли незадовільняє вас життя, невдоволені і не знаєте як змінити ситуацію, і тут на допомогу приходить коучинг.

Чому виник коучинг?
Він з’явився в 80-х роках ХХ-го століття в Америці, коли люди зрозуміли, що психотерапія (або психоаналіз) в деяких випадках задовго, задорого, інколи – не дає відповіді, що робити, яку людина може очікувати від фахівця.
В психологію прийшли спортивні технології, коли вас супроводжує фахівець. Коуч – це особистий спеціаліст, тренер з успішності або з того питання, яке ви собі ставите пріоритетним.

Чим займаються коучі?
Коучі бувають різні, зокрема ті, які тренують, підтримують у змінах людей, що перебувають на вищих рівнях організації. Це так званий коучинг успішності, кар’єрний, організаційний. Також працює лайф-коучинг, який стосується життя, та коучинг балансу.

В багатьох країнах одним із найважливіших вмінь людини, особливо лідера групи або компанії, вважається вміння підтримувати гармонію у житті: баланс праці і відпочинку, здоров’я і напруження.

Коуч – це той, що тебе вислуховує, допомагає ставити цілі, питання і знаходити у собі відповіді, віднаходити ресурси, щоб досягати своїх цілей. Коучинг дозволяє ближче познайомитись з собою і не дає готових відповідей. В коуч-сесії напочатку зустрічі визначаєтесь, над чим будете працювати сьогодні, і тоді коуч починає ставити спеціальні запитання. Це робиться для того, аби ви віднаходили, що саме вас цікавить або болить або напружує зараз, які кроки треба зробити, аби ситуація була вам комфортна, або що треба зробити, щоб розвинути знання, навички, вміння, яких у вас немає у даний момент, щоб досягти того, чого ви хочете.
Мене цікавить напрямок організаційного консультування і бізнес-коучінгу побудови кар’єри.

Що можна почитати про коучинг?
Якщо говорити про імена, то найбільш відоме ім’я Тімоті Гоулві, але є багато коучів, багато видано книжок за 20-30-40 років стрімкого розвитку коучингу. Особлива для мене книга Девіда Клаттербака про команду коучів і побудову організації, яка сама себе навчає.

Досі залишається великою проблемою в Україні професійна адаптація людини. Можливо, тому, що перша фінансова відповідальність, перший заробіток приходить в студентський період, а не в шкільний, коли дитина може пекти солодощі, малювати, майструвати, бути асистентом та інше. З якого віку людині варто заробляти?
Вміння конкурувати треба формувати з раннього дитинства. Приміром, дитина може виконувати справи у бізнесі батьків, і за це отримувати частину грошей.
Це дуже важливо. Чому?

Тому що фахівці, які займаються персоналом, профорієнтацією, вважають, що за 10-15-20 років дуже багато професій зникнуть, зважаючи на стрімкий розвиток технологій. Деякі функції, які досі здійснювала людина, можна замінити в програмуванні, бухгалтерії, в інших галузях, тому треба зараз опановувати нові професії.

На заході люди весь час вчаться. Ця мода прийшла в Україну: з’явилась система Прометеус. Нам треба вміти конкурувати у спортивному сенсі, аби відповідати ринку, розвивати себе, мати гроші.
Основи підтриємництва потрібно викладати з 7-8 років, в деяких школах – у 9 років починають дисципліну «Основи економіки». Це дуже класно! Дитина навчається тому, як жити у світі, – це правило життя.

Звідки беруться у тебе в сім’ї гроші? Не просто тато і мама приносять з роботи. Формувати у дитини думку, чому приносить гроші, що таке гроші, звідки, і, як їх взяти, – це дуже важливо.

Панує думка, яка вкорінилася: що ми ходимо у садочок, бо це так треба, ходимо у школу, бо це так треба, ходимо на роботу, бо це так треба. Немає такого розуміння: А чому ти взагалі це робиш? Кому так треба?
Багато людей живуть автоматично: роблять так, як усі, або так, як робили до них. Але в Україні з’являється більше свідомих батьків, які хочуть для своїх дітей різного, інакшого життя.
В садочках нічого поганого немає, але є діти, які хотіли би ходити в садочок, а не хотіли би ходити у школу. І в Києві діє спільнота, яка називається “Київські хомскулери та анскулери”. Це дітки, які не ходять в школи, навчаються на екстернаті. Це не хворі діти, вони живуть за своїм розкладом і дотримуються власного режиму дня. Батьки цих дітей чинять непопулярно, і це надихає. Люди шукають різні режими, форми життя і виховання дітей.

Попри мобільність світу, багато роботодавців бачить роботу в рамках.
Коли роботодавець приймає нову людину? Коли є багато завдань, які треба на цю людину навантажити, а ще: щоб вона відповідала філософії компанії, баченню. Вони хочуть рамок і це нормально.
Я викладаю на курсі MBA в Единбурзькій Бізнес-Школі дисципліну «Організаційна поведінка». Автор підручника говорить, і я з цим погоджуюся, що традиційна бюрократична організація відходить на другий план, але не зникає, на деяких виробництвах ця модель є слушною.

Але у творчих професіях, в IT, викладанні, турбулентний ринок вимагає від працівників більшої свідомості, щоб вони ставилися до роботи як до свого проекту. Від працівників, керівників хочуть більшої відповідальності, гнучкості, швидкості реагування, і це можливо в мобільних організаціях, де менше адміністрування, так званих пласких організаціях.

Конфлікти між людьми у роботі породжують класичні рамки, які, за необхідності, варто змінити, але виникає опір, який переростає у конфлікт.
Люди майже завжди хочуть стабільності. Але, коли стає стабільно, їм стає нудно. Ми такі подвійні: ми хочемо змінюватися і при цьому, щоб нам було комфортно. Треба розуміти, що зміни – це не завжди комфортно.
Велика кількість людей не вміє встановлювати певні межі у спілкуванні. Про це треба просто домовлятися. Я з тобою товаришую, до тебе гарно ставлюся, але це треба зробити, ми з тобою про це домовлялися, але люди, очевидно, можуть реагувати особистісно.

Існує теорія групової динаміки, що кожна група проходить до результативності 4 етапи. Перша – формування, друге – штормова стадія, коли люди можуть конфліктувати, розбираються, хто лідер, хто за що відповідає, третя – нормування, ми домовилися, будемо працювати так, в такому темпі, четверта – результативність, коли вже команди діють як оркестр, спортивна команда, всі знають, хто за що відповідає, можуть один одного підтримати, – це класна стадія.

Коли людина в Україні втрачає роботу, для неї це дорівнює трагедії.
Часто подібне буває, особливо у наш буремний час, коли багато змін. Я би порадила таким людям отримати державну допомогу. У нас є Центри Зайнятості, де відбуваються також безкоштовні лекції для безробітніх. Також варто пошукати в Інтернеті статті про те, як людина переживає зміни.

Вона проходить декілька етапів, в яких переживає різні почуття і емоції: злість, пригнічення та інші, аж до прийняття нової ситуації. Потрібно усвідомити, що це нормально, ви просто переходите з одного стану в інший.

Шукайте підтримки у різних людей і спецалістів. Коли ви адаптуєтесь до ситуації – спокійно діятимете, шукатимете іншу роботу. Вам доведеться взяти відповідальність за пошуки роботи, свій стан, свій добробут.

У нас в країні зберігся звичай – знаходити 1 роботу на все життя, або дуже довго там працювати – 15-25 років. Це методика пожиттєвого найму – так працюють в Японії, і, навіть, помирають на роботі.

Багато людей собі знаходять різні роботи, підробітки, працюють фріланс у декількох місцях.
Треба взяти за себе відповідальність, уявити картину своєї діяльності, роботи, як би ви хотіли, щоб це було, і шукати. Взяти відповідальність – це дуже важко для людини, яка звільнена, але це необхідно, щоб далі жити.
Якщо ви втратили роботу, вам може не пощастити знайти швидко роботу, одразу перескочити у фріланс, або вдасться, але принесе вам маленькі здобутки, не підійдуть умови. Але це нормально, хто шукає, той знаходить! Рухайтесь далі до успіху!

Як змінювати на рівні виховання, щоб діти легко сприймали мобільність, зміну роботи. Весь світ мобільний: люди працюють не те, що в різних містах, а в різних країнах. І це не сприймається як зрада, а як професійний та особистісний ріст.
Якщо ти за півроку змінив роботу, це не дуже добре, на думку роботодавців. Люди, які змінюють роботу, чогось шукають. А як виховувати дітей? Це дуже велике запитання.

Я б не сказала, що весь світ став мобільний: якась частина – мобільна, зокрема, в Україні, якась – стабільна. Деякі люди, які не те, що з Америки не виїжджали, а за межі свого штату чи міста. Люди є різні в різних країнах.

Дітей можна виховувати лише особистим прикладом.

Якщо ви сидите вдома на дивані, не робите зарядки, не читаєте книг, не харчуєтеся здоровою їжею, не змінюєте роботу, не навчаєтесь, не розвиваєтесь, такі самі у вас будуть діти.
Не допоможуть постулати: “Будь мобільним, підприємницьким, конкурентноспроможним”.

Якщо ви дитині не даєте приклад такий, який би ви хотіли, це вже не проблема, бо світ широкий, вмінь і знань багато. Багато людей можуть вашій дитині це дати. Наприклад, в Києві 3 чи 4 школи з різними курсами підприємництва, бізнес-іграми. Знаходьте можливості для дітей і дайте їм той досвід, якого у вас немає, але який би ви хотіли отримати. Навчайтесь разом.

Чи кожна людина здатна знайти роботу?
На жаль, є можливість, що людина себе не знайде. Втрата роботи, за американським рейтингом стресу, на третьому місці після смерті близької людини. Але не треба зупинятися, а вірити у себе.
Якщо ви у себе не вірите, то треба шукати підтримку.

Деякі люди, які не витримали звільнення, можуть бути довгий час пригнічені, захворіти на невроз чи депресію. У нас є безкоштовна допомога у країні: треба звертатися до лікарів, психологів, церкви, телефону довіри, до людей, яким довіряєте, грамотних статей в Інтернеті.

Якщо ви відчуваєте себе пригніченими, вам треба вийти з цього замкнутого кола, зробити маленькі кроки, щоб отримати хоча б маленькі успіхи. В результаті ви зможете знайти роботодавця, якого влаштовуєте і який влаштовує вас.
Всім розповідайте, що шукаєте роботу, і рано чи пізно вона знайдеться. Можливо не відразу те, що ви хочете, але те, що вас підтримає на деякий час. Я вірю, що більшість людей себе знайдуть і все буде добре.

Розмовляла: Ірина Новоставська
Фото: з архіву Олени Ковальчук
Джерело: ГУЧНІ ІМЕНАhttp://bignames.org.ua

Олена Ковальчук, коуч-тренер: “Ми такі подвійні: ми хочемо змінюватися і водночас перебувати у комфорті”: 4 коментаря

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *