1. В’ячеслав Васильченко: “Держава перетворила вчителів на загнаних до глухого кута тварин”

    “ГУЧНІ ІМЕНА” мали можливість поспілкуватися з письменником, журналістом, науковцем, педагогом, багаторазовим лауреатом “Коронації слова” В’ячеславом Васильченко про сучасну освіту, вчителів та викладачів.

    Пане В’ячеславе, про систему освіти, підхід до дитини говорять не перше століття. Ще Лев Толстой писав, що треба викладати так, щоб дитина отримувала задоволення від навчання. Навіть зараз, попри величезний прорив, зрідка можна почути, що батьки і діти задоволені школою. У вищих навчальних закладах задоволення теж більш поодиноке, але нерозуміння не так складно сприймається, бо сам вік вже націлює людину на позитив та розвиток. Чому досі немає в освіті індивідувального підходу до кожної людини?

    Для того щоб був індивідуальний підхід, треба іншу систему освіти. А оскільки нашу державу така система влаштовує, їй не потрібні індивідуальності, розумні, талановиті люди. Яких не влаштовуватиме ситуація, коли купка неуків визначає, куди рухатися тій самій освіті чи й країні в цілому.

    Сірою масою керувати легше, ніж людиною, що вміє думати, аналізувати, робити висновки. Водночас треба дивитися, хто працює з дітьми.

    Якщо людина за гроші купила диплом кандидата, чому вона може навчити? Хіба тому, як обдурювати. У тому числі й себе.

    Під індивідуальним підходом плутають невихованість дитини, уникнення дисципліни. Дисциплінують зазвичай вже вихованих дітей, які не шкодять іншим, водночас дають волю гострим на слівце і не тільки. Тобто, це такий брак управління: легше керувати тими, що піддаються управлінню, а хто не піддається, краще навпаки їм дозволити все?

    Підхід можна знайти до кожної дитини. Але треба, щоб цим займався професіонал.

    У нашій країні системно професіонали є серед кілерів, повій та політтехнологів.

    У решті галузей вони не потрібні. І ті поодинокі випадки, які, на щастя, ще трапляються (і в освіті також), це всього лиш виняток із правила. Вчитель не має того високого статусу, який мусив би мати. При його зарплатні, коли шестикласник приходить з останньою моделлю супердорогого телефону, а вчитель ховає від очей учнів свій потертий і столітній… На жаль, багато в чому критерії оцінки саме такі. Ну і хто в цій ситуації лузер? І чому дитина має вчитися у лузера? Така жахлива логіка.

    Держава перетворила вчителів (та й не тільки їх) на загнаних до глухого кута тварин.

    Яким, окрім виживання, майже нічого не потрібно. Але вони все одно виживають. І продовжують готувати чудових дітей. Усупереч логіки ситуації. Хоча випадки різні є. Але виховувати вільних людей може тільки вільна людина.

    Стандарти завчання, життя під параграфу до параграфу, від формули до формули, під правила до правила. А якже складання фрагментів, розмаїтих точок зору, підходу до питань комплексно? Коли у нас виникає якась ситуація в житті, ми її не розкладаємо на науки, а навпаки шукаємо всі можливі варіанти вирішення. Чому ж у навчанні ми все як торт розрізаємо на дрібні шматки?

    Тому що хочемо дійти до причин тих наслідків, які маємо. І коли ми знайомі з джерелами багатьох явищ, краще їх розуміємо, простежуємо системні зв’язки, розуміємо ціле через частини.

    Чи може бути книга, наукові статті тим об’єднучим фактором між студентами і викладачем, учнями і вчителем? Чи можемо ми вивчати реальність?

    Колись я «ввів в обіг» афоризм «Читання – це чудовий шанс стати людиною». І це справедливо, бо література – це «мистецтво слова».

    І обидві ці назви ключові. І мистецтво. І слово. Мистецтво – продукт розвитку людства. Але й вихователь його. Взаємодіючи зі світом, людина пізнавала все, що її оточувало. І себе посеред всього. Пізнане логікою пішло в розум, пізнане серцем гайнуло в душу. Читання це – пропущене крізь свідомість і образно передане наше бачення світу. Усього довкола нас. І всередині. Така передача мусить на щось спиратися, мати якусь матеріальну основу. Для різних видів мистецтва основа різна. Для музики – звук. Для літератури – слово. Література – наймобільніший і найдієвіший вид мистецтва. Коли людина читає, із намальованих гачечків у її уяві розгортаються паронамні образні картини: морська породож чи образ чарівної богині, велична баталія чи мандрівка кам’яними джунглями мегаполісу. Звісно, при умові, що текст написаний рукою майстра. Коли людина сприймає текст, спочатку у неї з’являється значення слова, а вже потім уява вимальовує предмет, позначений цим словом. Отже, мова художнього тексту виступає системою знаків, кодом, для розкодування якого потрібні зусилля думки. Відтворення словесних образів уявою “накачує” її (як біцепс). Читання, отже, – це робота розуму. Воно поліпшує інтелект, розвиває, наділяє мудрістю. Хай і позиченою. Але хто сказав, що це погано? Власне, позичання чужої мудрості і є навчання. А народ правильно підмітив: “Він живи, вік учись”. У принципі, аксіоматично, що вправи для мозку так само потрібні, як і вправи для м’язів. Розуміючи потребу читання, деякі країни запускають навіть спеціальні програми. Порівнюючи піднесення інтелектуального рівня в результаті читання зі зміцненням організму від занять спортом, автори ідеї підготували ряд постерів, на яких крізь філософію й атрибутику спорту вустами класиків літератури, одягнених у спортивні костюми, запропоновано “качати” розум літературою.
    Коли ж ти сам пишеш і художні, й наукові тексти, а студенти читають, ви знаходите багато спільного. Ти ніби перетягуєш їх на свій бік, показуєш своє бачення реальності. Вони приймають чи не приймають, але все одно роблять свої висновки. А це дуже цінне.

    Ви автор детективних романів і можете отримати фідбек від студентів щодо вашої книги, а їм комфортно, бо вони можуть спитати, про що ця книга, без здогадок. Чи дозволяє книга передавати знання більш ефективно?

    Звісно. Насамеред, я даю у своїх книжках і статтях зразки художнього й наукового мовлення. При умові, якщо редактор не зіпсує текст своїми недолугими й безграмотними виправленнями. Таке, на жаль, теж трапляється.

    У нас часто працюють редакторами ті, кого на гарматний постріл не слід до цієї роботи підпускати.

    Хоча така практика запроваджена і в багатьох інших сферах. Плюс у текст закладається той погляд на світ, який транслює вічні людські цінності. У романах я не можу позбутися своєї «вчительськості», тому там часто подаю багато пізнавального матеріалу. Але намагаюся все облатштувати так, щоб він гармонійно входив у текст і працював на плюс.

    І як гадаєте, жанр детектив, які надає переваги студенту? Читаючи детектив, студент відкриває свої можливості?

    У детективі та навчанні багато спільного. Насамперед – це пошук відповіді. Щоб виконати домашнє завдання, студент має знайти потрібні матеріали, напружуючи розум. Усе так само, як і в детективі. Та й головний герой моїх романів – це професор Богдан Лисиця. Вигаданий персонаж, збірний образ, оскільки я все життя працюю в освіті, знайомий з багатьма людьми. Спостерігав за ними, помічав цікаві риси характеру, незвичну поведінку. Однак це не заважає йому розкривати найзаплутаніші таємниці.

    Як живеться сьогодні вчителю, викладачу? Чи створює держава умови? Чи може педагог сьогодні дозволити собі бути мобільним, гнучким, добрим до студента, учня? Чи емоційний стан педагогів є таким, що сприяєю розвитку країни?

    Викладачу живеться зараз весело. Постійно думаєш, що наші «кохані кєровнікі» придумають нове, щоб захотілося повіситися. Але знаходиш силу, щоб і участь у конференції взяти, і статтю за кордоном опублікувати. Доводиться працювати без вихідних, щоб хоч якось триматися «на плаву». Хоч це й нелегко. Але коли заходиш в аудиторію, про все це забуваєш. Бо перед тобою молоді душі, які ти не маєш права обдурити.

    Викладач – це так само як і театральний актор. Це в кіно можна сто дублів зробити. А в театрі –усе «на раз». Тобі вірять або ж ні. Так і ми. Кожна пара – спектакль. Актор, коли йде на сцену, перевтілюється в образ. І нікого не хвилює, чи снідав він і чи є в нього гроші, щоб доїхати додому.

    У нас теж так. Бо ми працюємо з людьми. І не просто з людьми, а тими, хто завтра змінить нас, щоб держава з назвою «Україна» була на карті.

    Щасливий педагог, учень, і водночас країна, що процвітає: Це можливо?

    Усе дуже просто. Треба всім захотіти стати людьми. А потім – і справді стати. Керівникам усіх рівнів (а освіти – система державна, і від стану держави залежить стан освіти) перестати красти і вдавати, що вони роблять, запроваджуючи відвертий ідіотизм. Тобто повернутися до держави (а держава – це насамперед люди) обличчям. Бо яке завдання держави? Створити умови, відповідні правила гри. У нас зараз, на жаль, гра йде за правилами, які створюють злодії. Бо від їхніх дій тільки зло. Вони заважають розвитку, ставлять палиці в колеса. Я розумію, що вони добродіями одразу не стануть. Але хоча б обличчям до людей повернутися можна. Бо їхню п’яту точку постійно бачити остогидло.

    В систему освіти потрібно повернути людяність, повагу до викладача. Якщо проректор одержує 100 000, а викладач у тридцять разів менше, то керівництво тут демонструє повагу? Про що думає викладач, коли дізнається про таку різницю? Правильно, що він «дрімучий лох». Але до аудиторії заходить він, а не проректор… І часто через це багато талановитих викладачів кидають роботу. А святе місце заповнюється пройдисвітами та неуками.

    Усе тримається на ентузіазмі. Але він має здатність закінчуватися. А молоде покоління, знаючи, що «викладач = злидень», краще піде в офіціанти й охоронці. І тоді настане апокаліпсис. Судячи з дій нашого керівництва (воно висуває до викладачів такі вимоги, яким саме не відповідає), якраз цього воно й прагне. Але, певен, Господь цього не допустить.

    Довідка про В’ячеслава Васильченка.
    Автор прозових книжок:
    «Гаудеамус» в исполнении смерти, или Vivant, professores» (Рівне : Волинські обереги, 2009),
    «Дворушники, або Євангеліє від вовкулаки» (Луцьк : ПВД «Твердиня», 2012)
    «Притулок для прудкого біса» (Луцьк : ПВД «Твердиня», 2013)
    «Gaudeamus», виконаний смертю (Луцьк : ПВД «Твердиня», 2014)
    «Fakir» (Луцьк : ПВД «Твердиня», 2014)

    Наукових, навчальних і навчально-методичних:
    «Українська фразеологія: Навчальний посібник для самостійного вивчення» (К. : Товариство «Знання» України, 2000),
    «Грамотність і культура українського мовлення: Навчальне видання. Практикум» (К. : НАВСУ, 2003),
    «Диктант з української мови: Навчальний посібник» (К. : НАВСУ, 2003, у співавт. з О. Доценко),
    «Екзаменаційний диктант без репетитора» (К. ; Ірпінь : ВТФ «Перун», 2005, у співавт. з О. Доценко),
    «Грамотність українського мовлення. 50 карток-комплексів: Навчальний посібник» (Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2005, 2006),
    «Українське мовлення. Крок у грамотність: Навчальний посібник» (Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2005),
    «П’ятдесят уроків грамотності: Навчальний посібник для набуття навичок грамотного використання української мови» (Бориспіль : Поліграфічний центр «Ризографіка», 2006),
    «Українське мовлення. 100 самодиктантів для роботи над удосконаленням писемної грамотності: Навчальний посібник» (Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2010),
    «Грамотність українського мовлення-2. 50 карток-комплексів: Навчальний посібник» (Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2010)
    Васильченко В., Доценко О., Васильченко М. Юридичні документи: правила укладання та оформлення. Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2011. – 552 с.

    Васильченко В. Засоби стилістичного увиразнення журналістського мовлення // Теорія й методика журналістської творчості: Інтегрований навчальний посібник. – К., 2012. – С. 79-162.

    Розмовляла: Ірина Новоставська
    Фото: з архіву В’ячеслава Васильченка
    Джерело: ГУЧНІ ІМЕНАhttp://bignames.org.ua

  2. У темі 2 мікрувань

    1. Освіта Майбутнього! Масштабний проект знань “Інтелектуальні дискусії” | VLASNASPRAVA.UA: НОВОСТИ УКРАИНСКОГО БИЗНЕСА. сказав(ла):

      Квітень 27, 2016 @ 10:26 am

      […] http://bignames.org.ua/2015/09/vyacheslav-vasylchenko-derzhava-peretvoryla-vchyteliv-na-zahnanyh-do-… […]

    2. Освіта Майбутнього! Масштабний проект знань “Інтелектуальні дискусії” | Масштабний проект знань "Інтелектуальні дискусії" сказав(ла):

      Травень 16, 2016 @ 10:19 am

      […] http://bignames.org.ua/2015/09/vyacheslav-vasylchenko-derzhava-peretvoryla-vchyteliv-na-zahnanyh-do-… […]

    Висловлюватись