Пліткують… мовчать … бояться… люблять… в прем’єрі “Любов людей”!

Коли вийти з мережі Фейсбук, позитивного мислення, сонячних дописів і лайків, вийти на вулицю, все, виявляється, інакшим. Люди реальні і не завжди позитивні, в них живе страждання і роздуми, агресія і спустошення. Вони пліткують або мовчать, вони чинять так, як їм виходить. Вони такі як є, реальні.

Київський академічний Молодий театр презентував прем’єру вистави “Любов людей”, яка є дзеркалом суспільства, якщо не ходити дорогими ресторанами і макдональдсами, а зазирнути  в місця, де збираються заробітчани, ті, що працюють важко руками, якщо поїхати в село, де, не зважаючи на мітинги, багатослів’я і цитати, засаджують городи, тримають господарства і тужать за світським життям, яке знаходять в телевізорі.

 

Як часто можна почути погані слова у бік телебачення. Але хіба з телевізором не можна бути Людиною? Хіба перегляд впливає на людяність? Як жити без нього там, де все дійство – це город, похід у магазин чи закусочну (саме так у селах називають бари), на духовну службу та на роботу.

 

Білоруський драматург Дмитро Богуславський показав у п’єсі “Любов людей” справжнє життя героїв одного населеного пункту.  Герої купують ящиками пиво в закусочній, чоловік б’є жінку, інший – страждає, мріють вирватися в місто, мами хочуть іншої долі своїм дітям.

 

Кажуть часто люди, що не за того вийшла заміж, а, може, за того, бо саме бракувало міцної руки і нелюдського спілкування. Але прийшла межа, а з нею смерть. У чужому світі своє щастя не викувати. Хіба ж, коли життя, до філософії, треба діяти, господарювати. Ночами ходить дух вбитого чоловіка, доводить до божевілля її і його.

 

У виставі немає тяжінь до саморозвитку, тут переважає філософія співжиття: дружба, любов до матері, жінки, чоловіка, дитини. Щира турбота і зрада, коли її не чекаєш.

 

Можна не дивитись цю виставу або засуджувати те, що в ній відбувається. Люди завжди  судять тих, кого не розуміють. В теплому приміщенні у гарному вбранні з дорогою кавою важко зрозуміти тих, хто складає копійку до копійки і своїм життям вважає інше дихання, тепло, яке чекає вдома, дає стимул рухатися і діяти. Не важливо, що багато спільного немає, але ж є спільне. Треба трішки “терпіння”.

 

Як страшно, коли “безкінечна тиша”. Тиша самотності і тиша страху. Як важко жити без неї, без Любові.

 

Немає гламуру у дійстві. Змушує уважно дивитися життя, лексика, прості реакції на відчуття, слова, вчинки.

 

Творці вистави: режисер-постановник – Стас Жирков, художник-постановник – Юлія Заулична, автор оригінальної  музики – Дмитро Солодкий.

 

Досконала гра акторів, яка дійсно нагадує село:

 

Коля – Дмитро Тубольцев

Люська, дружина Колі – Ірина Ткаченко, Поліна Войневич

Ольга Борисівна, мати Люськи з.а. України Тетяна Ігнашкіна, Наталія Кленіна

Сергій Марк Дробот, Анатолій Сомик

Лідія Федорівна, мати Сергія з.а. України Ірина Кравченко, Ганна Розстальна

Іван Станіслав Бжезінський, Олексій Нагрудний

Настя, дружина Івана – Іванна Бжезінська, Наталя Воронюк

Чубасов Володимир Кокотунов, Роман Равицький

Ольга, кохана Чубасова Ганна Бащева, Аліна Костюкова

Маша, продавець Марія Пустова, Анастасія Євтушенко

 

Автор: Ірина Новоставська

Фото: Молодий театр

Джерело: ГУЧНІ ІМЕНАhttp://bignames.org.ua

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *