1. Оля Фреймут: «Віра в те, що проблеми вирішуються, це основний урок, який я отримала від батьків»

    Оля Фреймут, підйом, 10 років

    Відоме обличчя ранкової програми «Підйом» («Новий канал»), чарівна і непередбачувана Оля Фреймут розповіла «ГУЧНИМ ІМЕНАМ» про расизм за кольором волосся, сімейну мудрість та захоплення.

    Олю, у тебе образ блондинки, а ти ж насправді дуже розумна жінка, журналіст-міжнародник, навчалась у Лондоні. Але чомусь розмовляєш більше про красу, моду, хоча є чимало інших тем.
    Я даю відповіді на ті запитання, які мені ставлять. Зазвичай просять дати модні поради для мільйонів, цікавляться якимись дріб’язками. Втім, я ж не якась видатна діячка з гостросюжетним життям. Але ж дивує, чому люди так прагнуть скандалу.  Якось ми з Сашею Педаном за руки вийшли з концерту. Наступного ранку в пресі обговорювали можливість нашого роману.

    Але все ж, чим цікавишся, окрім читання, шоппінгу, моди?
    Моду вважаю необхідністю, а захоплення нею природним. Щоранку прокидаючись ми думаємо, що одягнути. Мода стосується кожного.
    Але справжнє щастя мені приносять прості речі. Спонтанна прогулянка зі Златою, розмова на дорослі теми із нею за горнятком чаю у якомусь ресторані. Нещодавно йшла парком, живу тепер у центрі міста, неподалік Михайлівського собору, і милувалася літом, що так гарно настало, слухала, як на майданчику сміються діти. Так добре пройтися в окулярах, без косметики у без маршрутному напрямку.

    А ще мені подобається мандрувати. Бути на пляжі довго не можу – усе передбачуване: море, чайки, спека. Мені більше імпонують європейські мегаполіси. Їжджу не на конкретні події, хоча їх також відвідую. Більше шукаю емоції. Мені подобається спостерігати за людьми на вулиці: як змінилися їхні звички, в що почали одягатися, якими парфумами користуються. Наприклад, Лондон, мені казали, донедавна пахнув випічкою. Тепер – кавою. Отже. Традиція пити чай зникає. Для нашої з Педаном і Притули професії подорожувати необхідно. Адже щоранку потрібно мати, що сказати глядачеві. А мандрівка збагачує ліпше за будь-яку книгу, чи лекцію в університеті.

    Ось приїхала з Данії, почала автоматично заплітати собі коси, закручувати волосся, як це вчиняють вони, і тримати спину, як це робить принцеса Марія. Це виховний момент. Я не розумію олігархів, які платять мільйони, щоб відпочити від всього, полежати у шестизірковому готелі, і наїстися не знати чого до запаморочення. Ти нічого не дізнаєшся у тих розкішних апартаментах.

    Ти кажеш про психологію людей, якийсь стиль, що природно вплітається в європейське місто. Тобі не здається, що українці у своїх соціальних групах одягнені однаково?
    Буквально у «Підйомі» говорила про це, коли у нас була тема фріків. Як на мене, дивних людей тепер стало більше, ніж звичайних. І це вже більше не новина. Тепер доречніше виділятися не епатажним виглядом, а навпаки простотою.

    Оля, ти не така, як подаєшся в ефірі, – конфліктна та справжня блондинка, а навпаки: розумна паняночка, яка спілкується майже на всі теми, і якій дуже болить доля України.
    Для кожного я здаюся іншою і в цьому мій успіх. Комусь я бачуся банальною блондинкою, а більшість навпаки: пізнають у мені зовсім інше. Кому як зручно.
    Надя Дзяк, дизайнерка: Я і Оля блондинки, можемо створювати ілюзію, балансувати на межі білявки недалекої і суперінтелектуальної.
    Оля Фреймут: У цьому фішка. Те, що я блондинка, викликає довіру у людей, їм легше зі мною і це дуже зручно. Справляється враження, що я ваш друг. От навіть на вулицях люди звертаються до мене на ти, бо у «Підйомі» я для кожного колежанка. Плюс я працюю в ранковій програмі. Зранку не хочеться чути замудрих слів. Хоча і я, і мої колеги ними оперують. Ми навмисно шукаємо легші слова, легшу подачу, ми не завалюємо людей цифрами і політикою. Вчителі теж по-іншому ведуть урок, аніж вони спілкуються зі своїми дітьми вдома. Це все робиться заради глядача.

    Термін «блондинка» став діагнозом. І мені це не подобається.

    Надя Дзяк: Це не модно вже.
    Оля Фреймут: Це вже відійшло на задній план.
    Надя Дзяк: Після 35 жінки просто фарбуються у білий колір, аби не здаватися старше.
    Оля Фреймут: Подивись за корінням волосся, всі русяві. Українки всі русяві. Але хтось обирає фарбуватись на брюнетку, хтось – на блондинку. Цей вибір не є показником інтелекту.
    Надя Дзяк: Оля – блондинка і одночасно, як з іншої планети.
    Оля Фреймут: Так, мене хтось порівнював з Ренатою Литвиновою.

    Олю, впевнена, що дуже щось ще прагнеш осягнути. Відкриєш таємницю?
    Все спонтанно у житті складається. Але якщо я чимось займаюсь, то не кидаю на півдорозі. 5 місяців з Сашею Педаном займалась фігурним катанням, не спали ночами, каталися мало не щодня. І Саша стрибав тулуб, і я теж скочила просто тулуб, не будучи при цьому спортсменкою. Це було велике досягнення. А зараз я дуже хочу вивчити німецьку мову, тільки треба на це знайти час.

    Чому саме німецьку?
    Я на четвертину німка. Моя бабуся по маминій лінії – німка. Фреймут – це мамине дівоче прізвище.

    Робота, захоплення, тяжіння – це один бік життя. Але все це разом взяте не можливе без великих та взаємних почуттів. Твоє розуміння кохання? Воно романтичне, прагматичне чи побутове?
    Романтично-пристрасне. Я не вважаю, що кохання може бути практично-побутово-прагматичне. Це така емоція, яка може недовго тривати. Неправильно бути з людиною тільки тому, що вона надійна і практична. Це вже схоже нам використовування, коли переслідуєш власні інтереси, прагнеш комфорту.
    Мене дивують деякі пари з провінційних міст моєї області. Між ними давно немає кохання, але залишилася необхідність. Подружжя свариться, проклинає один одного, але сили розійтися немає, по-перше, бо що люди скажуть, по-друге, не вигідно, бо він якусь пенсію приносить, за сім’єю доглядає, городи копає, картоплю цюпає, то як такого з хати виженеш. Нехай п’є, нехай хам, але головне, щоб був. Це не кохання, а змарноване життя.

    Зазвичай люди кажуть, що шлюб – це велика праця, а дитина це таке випробування, які проходять не кожні пари. Чи були труднощі, які ви переживали разом чоловіком? Народження дитини?
    Не було. Народження дитини – це не складно, це весело, класно, круто і дуже щасливо. Це труднощами назвати не можна. Коли народилася Злата, я змінилася, одразу подорослішала, змінився світогляд, ніби прозріння настало: стало зрозуміло як жити у суспільстві, як заробляти гроші, як будувати кар’єру. Нове життя, яке я дала, спонукало мене до нового життя. Народження дитини – це не труднощі, а бонус, даний Богом. Мені мама про це говорила, я просто не розуміла. А ще Злату допомагає виховувати вся моя родина, тож труднощів не відчуваю.

    Яку сімейну мудрість передали вам бабусі, неня?
    Мама завжди мене вчила тягнутися до кращого. Навіть, якщо це краще нібито не твоє. У нас повсякчас було мало грошей, але я ніколи не могла собі дозволити одягатися з базару. Для чого, якщо можна купити тканину і пошити у пані Слави, місцевої кравчині, щось за власним ескізом. Наприклад, я їздила в Артек, грошей не було. Я писала вірші, мама мене спрямовувала на конкурси, перемагала, мені давали путівки. Завжди цікаво шукати вихід з будь-якої ситуації. Коли я дивлюсь на маму, розумію, що не може бути якихось речей, проблем, які їй непідвладні. І така віра в те, що проблеми вирішуються, це основний урок, який я отримала від батьків.

    Розмовляла: Ірина Новоставська
    Джерело: ГУЧНІ ІМЕНАhttp://bignames.org.ua

  2. У темі 3 мікрувань

    1. UA сказав(ла):

      Червень 24, 2010 @ 9:09 pm

      Написано с ошибками, а так интервью хорошее!

    2. jin сказав(ла):

      Червень 26, 2010 @ 9:58 am

      Сподобалось інтерв’ю, особливо фраза «Всі українки русяві,вибір фарбуватись у блондинку чи брюнетку не є показником інтелекту»

    3. Galo4ka сказав(ла):

      Липень 9, 2010 @ 10:15 pm

      Дуже цікаве інтерв*ю, Оля-надзвичайно яскрава особистість і чудова людина.

    Висловлюватись