Лілія Ребрик: «Ти маєш право на веселощі, побути дитиною і поїсти морозива з вафельного «стаканчика»»

Лілія Ребрик відкривається світу на природі

Відома телеведуча та акторка Лілія Ребрик нечасто емоційно виснажується, бо вміє розгледіти у житті дрібнички, які побачити не всім дано. Вона дозволяє собі бути природною і справжньою, веселою і серйозною, говірливою і мовчазною. Знаменитість не боїться бути собою.

Ліліє, людям властиво час від часу виснажуватись, особливо творчим, з шаленим графіком роботи. Чи ви емоційно втомлюєтесь або ж навіть стикаєтесь з депресією?
На депресію немає часу, а творче виснаження трапляється. Професія емоційна. Ти постійно викладаєшся, виходиш на сцену, енергетично обмінюєшся з глядачами, партнерами та навіть з екраном, постійно перебуваєш у спілкуванні з людьми. Це виснажує. Я, як не дивно прозвучить, замкнена у собі. Мало хто знає моє особисте, бо я існую у собі. Професія вимагає відкритості і безумовно це втомлює. Але, коли ти займаєшся тим, чим любиш, це цілком нормально. Потім ти приходиш додому. Після деяких вистав мене краще не чіпати, після ефірів можу мовчати. Інколи навпаки я перебуваю у бурхливо-емоційному стані. Хочеться поговорити. І саме в такі миті, коли зі мною ніхто не розділяє емоції, о третій ночі, я серджусь і навіть кажу: «Мені треба поговорити, а ти спиш!».

Мабуть, вас можуть наполегливо розпитувати, коли вам хочеться мовчки посидіти у своєму куточку? Як ви реагуєте на подібні намагання?
У такому стані, якщо щось не подобається, або у стосунках з людиною, я вважаю, що потрібно не мовчати. Свого часу багато мовчала і зрозуміла, це невірно. Хоча тоді мені здавалося, що чиню мудро. Нічого подібного. Щось не подобається, треба говорити. Розкіш життєва полягає у тому, що у будь-яких ситуаціях ти маєш право на поганий настрій, ти – Людина. Ти можеш не говорити на ті чи інші речі. Ти маєш право бути просто слабкою, виснаженою і не в гуморі. Ти маєш право на веселощі, побути дитиною і поїсти морозива з вафельного «стаканчика». Я дуже зухвало цим користуюсь. Впевнена, що можу дозволити собі таку пишноту – бути собою, як це не банально прозвучить.

Як ви після творчого виснаження повертаєтесь до гармонії?
Сказати, що у мене є якийсь процес відновлення, ні немає такого. Зате я вмію побачити ззовні те, що може мені дати нову хвилю натхнення, емоції. Інколи до сліз можу їхати у своєму авто по мосту, яким дуже люблю пересуватись. У певний момент, коли я за кермом, раптом улюблена музика заграла, людина зателефонувала, з якою тобі хочеться говорити. І саме в такі миті хочеться сказати: «Господи, як гарно, як добре!». Ти їдеш, ти розправляєш плечі і вже якось інакше себе почуваєш. Я навчилась бачити ці дрібнички у житті. Їх не кожен здатен розпізнати – це у нас найголовніша проблема. Я зранку можу вийти на балкон з чашкою улюбленої кави і подихати цим. В цьому році услід за Ялтою, після виснажливого графіку, підйом був о 3.30 ночі і о 5.00 вже зйомка, я собі дозволила таку розкіш – залишитися, поніжитися на морі, перемкнутися. Я йшла тими сходами, так довго йшла. Перші два дні там ще були фіналісти «Танцюють всі!» Тоня Руденко і Денис. Вони там працювали і залишились теж на два дні. Вони кажуть: «Лілю, ти так будеш довго доходити, якщо ти залишишся сама. Як ми тебе тут покинемо? Ти ж на кожному кроці зупиняєшся і кажеш: «Боже, як гарно!»». Коли ми були у турі (Севастополь), їздили катером відпочити, буквально п’ятеро нас поїхали, а решта залишились. Не зважаючи на той шалений графік – спали 3 години на добу, ми поїхали катером. Я стояла і Макс каже: «Боже, Лілю, у тебе обличчя змінюється! Це так дивовижно!». Я на ці речі дуже голодна. І це начебто раз і відпочила. Люблю пересуватись літаками і думаю, що зі мною щось трапиться на борту у хорошому розумінні. Мені можна не відпочивати, якщо я злітала туди і назад.

Розмовляла: Ірина Новоставська

Джерело: ГУЧНІ ІМЕНАhttp://bignames.org.ua

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *