Юрій Батурін: «Я зробив їй пропозицію – біля під’їзду, стоячи одним коліном у калюжі»

Олег Сухов виборов своє щастя – кохану Оксану Сороку- у серіалі «Сила тяжіння», який з успіхом пройшов на каналі „1+1”.

А от актор Юрій Батурін, який зіграв Олега, збудував свій дім з найчарівнішою та найкращою жінкою – дружиною Іриною. Ви не повірите, але він закохався у неї з першого погляду та у третій день після знайомства почав рішуче діяти. У житті Юрія були різні перипетії, все нагадувало пригодницький фільм. Він у стількох амплуа себе спробував, що важко перерахувати і пригадати усе. Але зараз він з дружиною та шаленими планами на майбутнє.

Легко працювати з Оленою Глазковою (акторка, що зіграла Оксану Сороку)?

У нас склалися чудові стосунки з Оленою. За час зйомок так звикли один до одного, що на майданчику почали видумувати свої приколи. Звісно, Оленці було тяжко фізично і психологічно, адже «Сила тяжіння» – це перша її робота. Вона зі студентської лави одразу потрапила у міцне середнє кіно. Тут свої закони, правила, які їй невідомі. Мені доводилось заступатись за неї, коли вона змучувалась, а режисер вимагав гри. Олена дуже швидко вчиться, прислухається, запитує. Ми стали з нею практично близькими людьми, адже і інтимні сцени знімали (сміється). Думаю, це не остання спільна робота, у нас вийде гарний акторський дует. Ми на майданчику жартували, що Оленка – майбутня Анджеліна Джолі. Я дуже хочу, аби у неї все склалось, адже вона багато працює і заслуговує цього.

Юрій Батурін і Олена Глазкова

Ви несхожі з головною героїнею. В житті вам також подобаються дівчата з характером, що зовсім не подібні на вас?

Зізнаюся, що на мій смак щодо жінок суттєво вплинула Ірина Купченко. Це жінка-легенда! Дивлячись на неї багато років тому, я думав, що хочу, щоб у майбутньої дружини були подібні риси обличчя, постава, очі та манера спілкування.

За кадром ви начальник, як у серіалі?

Я сильна і впевнена у собі людина. У моєму житті було стільки усього, пройшов шалену школу, що зараз практично нічого не боюсь. Основне для мене – завжди розуміти, чого хочу, контролювати себе і навколишніх, іти вперед, не зупиняючись.

В яких фільмах зіграли до «Сили тяжіння»?

Виконав дві величезні ролі в достатньо серйозних проектах: «Морозов» виробництва «Амедіа» і «Знахар» – «Ментор Сінема». Також зіграв епізодичну роль в серіалі «Судова колонка». Працював у цьому фільмі разом з Даніїлом Страховим, якого знаю ще зі студентських лав у „Щуці”. Усі мої попередні герої близькі мені – вони відчайдушні, рішучі, навіть безжалісні. Це образ сучасної людини зі зброєю.

У ваших планах є робота у Києві?

Так, працювати та зніматись. Якщо зйомки наступного проекту будуть у Києві, то, звичайно, приїду та з задоволенням поживу у столиці України. Але тільки разом із коханою дружиною, нікуди без Ірини!

Ви одразу знали, що станете актором?

Ні, це прийшло поступово. В школі я був дуже неспокійною дитиною. Бійки, розбиті шиби, підпиляні вчительські стільці перед заняттями, пожежі в шкільних туалетах – це було за участі вашого покірного слуги. І моїм батькам одного разу сказали: «Ви знаєте, можливо хай він у вас вступить кудись». При цьому у мене з літератури, історії та географії завжди була п’ятірка. Слава Богу, моя мама, як мудра людина, все таки вгледіла, що у мене, не зважаючи на невгамовну енергію, є певний талант. І в 14 років я поїхав від батьків у Дніпропетровськ – вступати в театральне училище.

Як складалась ваша кар’єра? Як починали? Де навчались та працювали?

Після Дніпропетровського театрального я закінчив ГІТІС, курс Марка Захарова. Три роки працював в «Лєнкомі». А потім зрозумів, що все це не те. Так, зарплата в Лєнкомі одна з найвищих у Москві, але ці гроші не дозволяли орендувати квартиру, відчувати себе нормальною людиною. І я пішов. Ви не повірите – в ресторанний бізнес! Я працював барменом в елітному ресторані, в який потрапити без рекомендації постійних клієнтів було неможливо. Дуже швидко я там став найголовнішим адміністратором і практично керував роботою цього закладу. З часом я помітив, що почав псуватися зсередини як людина. Тоді пішов до одного з клієнтів, з яким у мене буди чудові відносини. Певний час працював з ним. Доводилось і водієм-механіком бублик ( руль) крутити. Потім ми з другом організували свій бізнес: серйозний та процвітаючий. Але з часом склалась така ситуація, що ми вимушені були розійтися. По-перше, мені стало нудно, а по-друге, у нас почалися розмови на тему «хто більше вклав грошей». Звичайнісінький розподіл. Після цього поринув у медійний бізнес… Ось так промайнуло 10 років. І весь цей час я не був в акторський професії.

А як ви повернулись в акторську професію?

В 33 роки у мене настав переломний період. Якось підійшов до дружини і кажу: «Як ти дивишся на те, якщо я повернусь до акторства?» Я не очікував, але вона сказала: «Давно час! Я бачу, що ти починаєш втрачати себе, в тебе депресія.» І я почав бігати, розносити фотографії в агентства, ходити на проби, кастинги. Невдовзі у мене зявилась перша реклама, достатньо цікава. А потім пішло як по маслу – після реклами почали надходити пропозиції зніматись у серіалах.

Розкажіть про жінку, яка поруч з вами по життю

Поряд зі мною – дружина Ірина. З 17 років вона працювала у Домі моди на Кузнецькому мості – це Всесоюзний дім моди. Потім – в «Ред Старз». До речі, перший «Ред Старс» – це була просто бомба, один з кращих модельних домів Росії. Практично усі російські зірки, які працювали потім за кордоном, вихідці звідти.

Як ви зустрілись з цією чарівною особою?

В той час я працював барменом у ресторані, власницею якого була Алла Пугачова. А Ірина брала участь в черговому показі мод. Вона спромоглась вилити апельсиновий сік на дуже дорогий більярдний стіл. Я, звісно, завмер, адже столи там коштували 20-30 тис. доларів. Промокнув все це серветками…

А Ірина не розгубилась?

Зовсім ні, а навпаки, вона мене здивувала своїми словами: «Знаєте, скоріше всього доведеться перетягувати сукно. Ось мій телефон. Якщо з приводу грошей виникнуть питання, я оплачу перетягування».

І що далі?

Я 10 днів ходив і мучився з цим телефоном – дзвонити чи ні? Все думав: хто я і хто вона? На мої хвилювання моя гарна подруга сказала: «Юра, всі жінки – вони насамперед жінки, а потім вже все інше – моделі, дружини олігархів, коханки прем’єр-міністрів. І увага будь-якого цікавого чоловіка їй приємна. Зателефонуй, не пошкодуєш».

І ви прислухались до слів подруги?

Так, я подзвонив Ірині і запросив її в музей Пушкіна. Справа в тому, що я дуже добре розуміюсь в мистецтві і цей музей знаю, як свої 5 пальців. Ми там пробули 4 години. Наступного дня ми пішли у кіно. А на третій в нас з Іриною була чудова прогулянка. І раптом, в певний момент, я зрозумів, що це – моя жінка і треба „брати” ситуацію просто зараз! І я зробив Ірині пропозицію – біля під’їзду, стоячи одним коліном у калюжі. Я сказав: «Розумію, що це дивно виглядає, але мені здається, що далі я жити без тебе не зможу. Як ти дивишся на те, щоб стати моєю дружиною?» Вона сказала: «Ти це серйозно?» Я кажу: «Подивись мені в очі – зрозумієш». Ірина подивилась і каже: «Ну все, я згодна!» Найцікавіше те, що до цього моменту я ніколи не вірив у кохання з першого погляду.

Чи багато залежить в житті від закоханості?

Я думаю, що більше залежить від того, чи вмієш ти слухати своє серце. І якщо між тобою та партнером існує сила тяжіння. Це хімія, закони фізики, коли „плюс” з „мінусом” притягуються.

Важко було будувати сімейне життя?

Не те, що важко. Складно було починати. Свій «пуд солі» ми з Іриною зїли сповна. Разом кували своє щастя, зігрівали один одного, підтримували. До того, що маємо зараз і до того, що попереду, ми йшли самостійно. Мені нікому дякувати за це. Це особисто випите кровю та потом – нашим з Іриною. І думаю, що від того ми стали тільки сильнішими і ближчими один до одного. Я відчуваю, що моя дружина – не просто жінка, яку кохаю, вона одна із моїх найважливіших органів. І коли її немає поруч, я вже почуваю себе некомфортно.

У вас є діти?

На жаль, діток ще немає. Ми над цим працюємо і це, повірте, найприємніший момент у нашому житті. Знаю, що потім, коли діти зявляться, вони „дадуть жару” батькам (всміхається).

Яку жінку ви вважаєте ідеальною?

Мою дружину (усміхається). Вона мене часто підтримує, а я це дуже ціную в жінці. Знаєте, я звернув увагу на те, що в житті часто буває: в якийсь момент жінка, яку ти кохаєш, обожнюєш, раптом перетворюється в зовсім іншу людину. Дивишся на неї і думаєш: «Боже, невже це та жінка, яку я любив, обожнював?» З боку дружин часто починаються наступні запитання: «Де гроші? Що ти робиш? Ти знову випив?» У мене такого на щастя немає.

Пам’ятаєте про односельчан?

Я завжди стараюсь працювати так, щоби мої односельчани мною пишались. Аби не червоніти перед ними, щоб вони на мене пальцем не показували: «Що ж ти, Юрко, зазнався? Москалем став?» Мені потрібно „тримати марку”. Для них я і працюю.

Досьє прямою мовою

Народився. 12 жовтня 1972 року.

Звідки ви? Я родом з Кіровоградської області, Олександрівський район, село Ставидли.

Батьки. Я з небагатої сімї: мій тато військовий, мама – звичайна вчителька. Так, таких мільйони, але мою сімю всі в селі знають та поважають. Батькам тяжко було мене навчати в суворі 90-ті, але вони робили все, що могли і за це я їм зараз дякую.

Приємні спогади зі школи. Я вмів розповідати так, що навіть вчителі інколи дозволяли мені проводити уроки, а самі йшли з класу. Напевно, чаю попити (всміхається).

Хто цей Юрій Батурін? Я за вдачею – вовк. Якщо щось роблю – обов’язково чіпляюсь зубами та доводжу справу до кінця.

Заповітна мрія. Щоб мої близькі мною пишались.

Хобі. Читати. Я активно читаю ще зі школи, завдяки моєму татові. Це він причепив мені любов до читання. Спершу я перечитав усю шкільну бібліотеку, потім усі 100 томів Золотого фонду світової літератури. І не можу зупинитися досі, тому що зрозумів: книга – частина мого життя.

Особлива роль. Думаю, що вона ще попереду.

Чого від себе не очікували? Кохання з першого погляду та пропозиції «вийти заміж» у третій день знайомства з Іриною.

Скільки років шлюбу? 10 років.

Кредо. «Роби так, як вважаєш за потрібне, а решта хай пристосовуються!» Я розумію, що кажу трішки самовпевнено, але вважаю, що це позиція сильної особистості. Мені доводиться і завжди доводилось брати на себе відповідальність.

Автор: Ірина Новоставська

Фото: телеканал “1+1”

Джерело: «Наше ВЕСІЛЛЯ»

http://bignames.org.ua

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *