1. Дмитро Лаленков: «Жити з подібними – це ж суцільний жах»

    Рома та Дмитро Лаленков – здавалося би, що це одна й та ж людина, але насправді вони живуть окремо. Хоча саме Рому знає і любить вся країна за його чоловічу витримку. Дмитро народився в родині творчих людей, у Луганську. Спершу він займався вокалом, диригуванням, боксом. А коли йому виповнилось 20 років, почав вивчати акторське мистецтво.

    В цей час Ада Роговцева побачила в ньому талант артиста. Потім шалений ритм у навчанні, весілля з чудовою жінкою та акторкою Оленою. Працював у театрі російської драми ім. Лесі Українки. Зіграв у багатьох фільмах, серед яких „Життя як цирк”, „Шум вітру”, „Секонд-хенд”, «Роксолана-2», «Золоті хлопці». Зараз Дмитрові 41, у нього двоє синів: Нікіті вже 18, Іллі тільки 3 рочки. Його різнопланові ролі принесли визнання, він приймає далеко не всі пропозиції, адже зараз основне відкривати акторські можливості. Він та романтика – речі несумісні, іноді шкодує, що бракує терпіння. Дмитро визнає, що йому притаманне занудство, важкий характер і нерозуміння певних речей, що властиво жінці.

    – Ви герой знаменитого серіалу «Леся+Рома». Сімейна людина за кадром і в житті. Як порадите молодим парам планувати сімейне життя з власного досвіду? Що краще казати? Де варто поступитись?
    Моя порада – це навчитись терпіти. Коли одружуєшся, то помічаєш усе тільки найкраще в партнерв. Звісно, так не триватиме цілу вічність. З часом починаєш помічати недоліки в людині. Ідеальних людей не буває, але кожен із нас намагається зробити милу чи коханого саме таким. Згодом розумієш, що потрібно звикати один до одного, бо змінювати – то марна справа. Не всім дано це зрозуміти, ось чому починаються конфлікти, роздратування з дрібниць. Я людина не дуже терпелива, тому й не найкращий сімейний приклад. А Рома, до речі, яскравий ідеальний представник терпіння. Він по-різному реагує на все, дратується, але продовжує витримувати. Кохана людина повинна не звертати увагу на дрібниці. Скажімо, якщо прийшли в магазин з коханою, не варто її підганяти, бо жінка мірятиме годину і довше, з цим нічого не вдієш. Забудьте про крики і вказівки, на зразок «швидше запаковуй», «набридли задушні магазини». З категоричністю не бавтесь, вона вносить тріщини у стосунки. Загалом є один неприємний момент, але дуже важливий – ти дратуєшся вже після кількох зустрічей, надто швидко починаються непорозуміння, тоді це вже сигнал, що одружуватись не варто, бо далі буде гірше. З часом предмет обожнювання перетвориться на мозоль, кохання набуде ознак ненависті.

    – Чи вам імпонує така жінка як Леся? Чи змогли б із такою побудувати стосунки?
    Ні, ніколи. Я важка людина. А оці безкінечні Лесині розмови витримати не можливо. У мене ніколи не було жінки, яка розмовляла б дуже довго і насолоджувалась своєю розповіддю. Але переконаний в одному стосунки в нас би не склалися.

    – Буває таке, що телефонують і запитують, а де Леся?
    Так життя склалось, що усіх цікавить це питання. І нічого не вдієш, що 30 мільйонів населення України зададуть таки це запитання.

    – Чого ви не очікували від серіалу «Леся+Рома»?
    Того, що він стане настільки популярним, звісно. І ще мене вразило, що не тільки україномовні куточки нашої країни, а справді усі дивляться цей серіал.

    – Чому цей серіал так люблять?
    Леся і Рома – справжня українська сім’я. Усі живуть таким життям. Такі смейні ситуації трапляються у кожній родині. Тут різні характери, якісь дивовижні рішення. З одного боку. усі сміються, а з іншого – це наше реальне життя.

    – Як спілкуєтесь із Лесею поза кадром?
    Із нею легко працювати, щоправда, зранку вона не одразу прокидається, їй важко вставати. А коли прокинеться, то просто чудова. Працювати з нею – суцільне задоволення.

    – Зйомки серіалу «Леся+Рома» завершились чи ще тривають?
    Зйомки тривають, Леся і Рома усиновляють дитину, а потім народять власну. Сценарій оригінальний тим, що в героїв народжується власне дитя.

    – Леся така ж весела в житті як у серіалі?
    Ірма життєрадісна людина, але не така багатослівна. Насправді в неї зовсім інше життя, манера спілкування не схожа з Лесею. В телевізорі люблять її, а жити з подібними – це ж суцільний жах.

    – Не плануєте в майбутньому зіграти схожу роль такого чоловіка: знову кумедного, але справжнього?
    Ні, більше не хочу грати схожих на Рому. Я паралельно знімаюсь в інших фільмах, намагаюся робити зовсім інше. Звісно, якщо є подібні персонажі, то нікуди не подітися. Визнання отримав ще не граючи роль Роми, тож продовжувати подібну роль не маю намірів. У театрі також грав зовсім інші ролі. Це дуже добре, що Леся і Рома живуть у цьому великому світі, від них нікуди не подітись. Добре спостерігати за їхнім життям, тільки не варто втручатися та продовжувати цю історію.

    – Яка ваша улюблена роль?
    Мені подобається виконувати ролі, де видно діапазон актора. Зараз знову надходять пропозиції, які нагадують роль Роми. Я відмовляюсь одразу. Я знімався у детективі «Золоті хлопці», в «Роксолані-2» зіграв великого візира. Візир – це не зовсім позитивний персонаж, але мені подобається грати подібні ролі – таких собі поганих хлопців. До речі в нас цей фільм так і не транслювали. В Росії стрічку «Роксолана-2» мали змогу переглянути. А в нас чомусь український глядач так і не побачив цього фільму. Україна не купила це кіно, адже потрібно було витратити чималу суму.

    – Чи граєте ролі історичних персонажів?
    В театрі, в історичних фільмах виконував ролі. Зокрема, довелося попрацювати у польському фільмі, робота з режисерами була легка, як з нашими. Всі слов’яни однакові: в міру інтелігентності, в міру випивають.

    – Над якими проектами працюєте зараз?
    У російському фільмі «Заходь – не бійся, виходь – не плач». Працюю з гарним акторським складом: Лянка Гриу, Анжеліка Вольска, Олександр Баширов, Андрій Соколов. Цей фільм також транслюватимуть у нас на каналі 1+1 або на Інтері. І зараз декілька проектів у запуску. Однак поки що не розповідатиму.
    Працюю з Одеською фірмою «P.A. production», що займається антрепризою. Я погодився на роботу у виставі «Ерміна».

    – Який відпочинок вам до вподоби?
    – Тільки активний відпочинок. Пікніки, шашлики, лежання на пледі, вино фраза, притаманна жінкам, «як гарно» – не для мене. З друзями варимо уху, граємо у футбол, а потім роз’їзджаємось. Люблю подорожувати. Побував у Європі (Польща, Німеччина, Італія, Франція), Тайланді, на Лаосі, на Кіпрі.

    – Яка культура вам близька?
    Наша мені до вподоби. Я легко себе відчуваю серед французів, італійців, але це дуже далеко від нас. Ми живемо в одній країні, хоча споживаємо різну їжу, темперамент різний, звички зовсім інші. В одній країні ми напрочуд несхожі, а що говорити про інші культури. І ніби прапор єдиний, та все одно залишаємося різними. Людина з Чернігова, Івано-Франківська та Луганська – три держави в одній. Закордоном я почуваюсь класно, та все ж близькі слов’янські країни. Цікавлюсь та відвідую історичні місця, захоплююсь Стародавньою Грецією, Стародавнім Римом і всім, що пов’язано з ними. Люблю культуру та красу Туреччини, Єгипту. Європу не вивчаю, якось не відчуваю поки що прихильності до неї.

    – Яким є ваш звичний щоденний графік?
    Немає у мене графіка, бо я можу зніматись уночі або зранку. У мене графік дуже заплутаний, нікуди не подітися, бо знаю, що це моя робота і сам її обирав. Живу, та не ставлю якихось вимог, що має бути тільки так. Щодня перед сном читаю, намагаюся займатись спортом. Коли є вільний час, можу пострибати, побігати.

    – Ви колекціонуєте щось?
    У мене немає чогось конкретного, що люблю купувати. Зате відчуваю прихильність до книги, особливо до художньої, історичної та пізнавальної літератури.

    Як порадите виховувати дітей?
    Назвати себе гарним батьком не можу. Я приділяв мало уваги дітям. Багато часу забирає робота, вдіяти з часом нічого не можу. Іноді заздрю батькам, які багато спілкуються з дітьми. Вони спостерігають за першим словом, кроком та справжнісінькими успіхами малечі. Люблю гуляти з дітьми, їздити на природу. Якщо мені це вдається, то я найщасливіша людина. Вони також щасливі від наших зустрічей, а як інакше. Інколи здається, ніби гаразд, пояснюєш дитині різні речі, вона все розуміє. Та тільки почуєш з уст дитини нецензурну лексику, здається, що це світле майбутнє зовсім не таке як здавалось.

    – Хто допомагає вам у творчості?
    Усе життя допомагала мені дружина Олена Стефанська, вона чудова артистка, розумніша, аніж я. Олена ніколи не заважала моїй творчості, навпаки, надихала. Вона завжди була і залишається неймовірним критиком. За це я їй дуже вдячний.

    – Ви любите робити подарунки коханій людині?
    Так. Завжди насолоджуюсь, коли людина радіє, шаленіє від приємної несподіванки. Кажеш, що подарунок, а насправді збільшуєш свій рейтинг в очах коханої. Тому дарувати подарунки коханій людині – це суцільне задоволення.

    – Що змінилось, коли народилися діти?
    Усе змінилося, і не стільки факт народження змінює життя, як те, що вони ростуть. Направду, коли у тебе є діти, почуваєшся зовсім інакше. Спершу переконаний, що ніколи не змінишся, а потім зміни таки приходять. Настає час, коли починаєш розуміти, що ти не хлопчик, а дорослий чоловік. Змінюється навіть час, коли лягаєш спати і прокидаєшся. Чоловік повинен забезпечувати дитину книжками, іграшками, одягом. Навіть велосипед купити також мусиш. Якщо діти поводяться не так, як ти хочеш, потрібно запитувати у себе, чи правильно виховував.

    – Ви б хотіли бути присутнім при пологах?
    – Ні, я знепритомнію. Навіть не можу уявити тих мук, що переживає жінка, мене аж трусити починає. Бути присутнім на пологах – ніколи. Чоловіки бояться болю. Жінці легше піти до лікаря, навіть, якщо це стоматолог. І я, звісно, не прибічник гулянь за тиждень до народження, а потім місяць після. Чоловік мусить психологічно допомагати жінці переносити вагітність, задовольняти її, на перший погляд, дивні примхи. Не можна робити те, що тобі хочеться. Багато потрібно витерпіти, не помітити. Планування дітей – напрочуд серйозна справа. Тут потрібне розуміння, що не може бути обов’язків однієї сторони.

    – Згадайте свій день весілля…
    У нас якраз була сесія, ми крутились, складали іспити і одружуватись було не вчасно зовсім. Я бігав, організовував весілля, схуднув на 10-15 кілограмів. Коли взяв на руки наречену, потримав 10 секунд, потім сказав: «Заберіть її, бо зараз знепритомнію». Тоді у мене не було жодних сил. Графік у нас був шалений: спершу студентське весілля, а потім справжнє з батьками, бабусями та дідусями. Чарівна наречена одягнула білу сукню… стільки приємних спогадів. Весілля – це для нареченої, яка хоче, щоб було смачніше, ніж у всіх, краще, аби музика усім запам’яталась.

    Автор: Ірина Новоставська
    Джерело: журнал “Наше ВЕСІЛЛЯ”http://bignames.org.ua

  2. У темі 2 мікрувань

    1. "ГУЧНИМ ІМЕНАМ" виповнюється 2 місяці | ГУЧНІ ІМЕНА сказав(ла):

      Листопад 17, 2008 @ 8:36 pm

      […] 2 місяці. Першим постом сайту, 21 вересня, став “Дмитро Лаленков: “Жити з подібними – це ж суцільн…. Офіційне відкриття або “Ефір “ГУЧНИХ ІМЕН”” […]

    2. Нам 3 місяці | ГУЧНІ ІМЕНА сказав(ла):

      Грудень 27, 2008 @ 6:40 pm

      […] Перша опублікована стаття – «Дмитро Лаленков: «Жити з подібними – це ж суцільний жа

    Висловлюватись